Результати здійсненого дослідження дозволили закцентувати на наступному: Особливості розвитку національної індустрії моди досліджуваного періоду обумовлені суспільно-політичними, економічними, психологічними, культурно-мистецькими зрушеннями. В роботі відведена увага явищу глобалізації, що охоплює, практично, всі сторони людського буття і безумовно має вплив на соціокультурні трансформації в Україні. Формування естетичної культури, отриманої у спадок від радянського періоду до сьогоденного постмодерного часу, пов’язане із акцентуванням на співставленні з ідеалами радянської та пострадянської України, їхніми радикальними трансформаціями. Особлива увага звернена на проблему естетичного виховання у розмаїтті урбаністичного субкультурного простору. Як висновок – естетична формація впливає на вміння знайти індивідуальний імідж, стиль, відчуття загальних процесів та тенденцій моди. У процесі дослідження розглянута проблема формування міської культури та українського урбанізму, дана образна характеристика костюму головних субкультурних формацій, як найбільш динамічних виразників нових модних віянь. Дане дослідження, завдяки неупередженому науковому підходу, містить результати, які дозволяють ґрунтовніше з’ясувати особливості та внутрішню природу об’єкту дослідження – мистецтво костюму. 1. Проаналізований матеріал переконує, що лише в умовах державної незалежності України розпочалося формування національної модної індустрії, яка пройшла складний шлях кристалізації в період економічного спаду та переорієнтації країни 90-х р. ХХ ст. Це дає підстави стверджувати – на сьогоднішній день українська мода знаходиться на стадії свого становлення та ще недостатньо забезпечує власного споживача. У даний час маємо більш позитивну динаміку швейно-текстильного виробництва, формуються приватні будинки моди, структуризується, вузькопрофілюється та стає професійною модна інфраструктура. 2. Проведена порівняльна характеристика львівської та київської шкіл моделювання костюму переконує – це важливі центри моделювання в Україні. Львів є носієм модних традицій, а школа продовжує утверджуватися завдяки першій в Україні кафедрі моделювання костюму ЛНАМ. Акцент на інспіраціях національної культури є характерною рисою її творчості. Впродовж 1990-х років ініціативу генератора процесів у цій галузі країни перехопив фінансово потужніший Київ, як мегаполіс, що має доволі якісно сформовану модну інфраструктуру, проводить Український тиждень моди, низку конкурсів, фестивалів, шоу-руми тощо. Проте, Київ лише формує власну школу моди, відпрацьовує альтернативні методологічні підходи. Деякі київські модельєри пропонують еклектичні, мало виразні, проте активні та гнучкі до експериментів ідеї. В останні роки конкуренцію Львову та Києву відчутніше складають Харків, Хмельницький, Одеса та ін. 3. Мистецтво костюму в Україні розвивалося у тісному зв’язку з іншими видами мистецтв, зазнаючи впливу пануючих у ньому стилів, напрямів, зокрема, постмодернізму. Основні постмодерні тенденції у розвитку мистецтва костюму, як в цілому декоративно-прикладного мистецтва сучасної України – цитатність, фрагментарність, деканонізація, театралізація та інші набували популярності. 4. На динаміку нових художніх пошуків та для виразнішого окреслення специфіки вітчизняної моди вплинув активний розвиток мистецтва костюму в світі. Відповідно розглянуто характерні риси та впливи основних світових осередків моди, серед яких британська, французька, італійська, російська та інші моделі моди. 5. Розглянуті й проаналізовані характерні риси творчості провідних українських модельєрів, будинків моди свідчать, що їх мистецтво є якісно новим етапом розвитку, на якому формуються нові системи культурологічних інтерпретацій. Представники львівської, київської шкіл моди, імена яких відомі за межами України, надають українській моді національних ознак, органічно вписуються у світову моду, все частіше, в тому числі молоде покоління, заявляють про себе в умовах ринкової економіки та відкритості західного світу моди. 6. З’ясовано, що джерельну базу мистецьких розробок одягу складають: природа, історична, національна, соціальна тематика, мистецтво тощо. В цьому переконують наведені зразки колекцій українських модельєрів, відповідно до окреслених джерел. 7. Образно-виражальні засоби творення ансамблевості в костюмі складають форма, пластика, фактура, декор, колорит, які максимально образно і виразно звучать в роботах художників сценічного та виставкового костюму, що дозволяє їх віднести до школи високої моди. Тенденції моди ХХ ст. в Україні дають можливість зазначити найхарактерніші риси розвитку мистецтва костюму, яке за своєю значимістю поступово виходить на один рівень з класичними видами мистецтва. Костюм і мода суспільно актуалізуються, позначаються подальшими глобалізаційними процесами, технологічними поступами, виявляється їх постмодерністське полістилістичне розмаїття, розширюються сфери творчої діяльності модельєра, поступово завершується формування повного циклу індустрії моди. В художній практиці моделювання костюму, поряд з технологічними та стилістичними експериментами, виокремиться національна тематика, яка надаватиме самовизначеності, образної самобутності вбранню і, модернізуючись, інтегруватиме у світовий простір моди. |
