У дисертації наведені теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, яке полягає у всебічному комплексному висвітленні найголовніших структурних та функціональних аспектів інституту мирових суддів у губерніях Лівобережної України, який було створено тут за судовою реформою 1864 р. Зокрема, автор дійшов наступних висновків: 1. У Росії на момент здійснення судової реформи 1864 р. насправді не було правового досвіду з організації та діяльності місцевого суду, придатного для умов середини XIX ст. Губні установи, що існували у Росії в XVI-XVIII ст., не надавали такого досвіду й не можуть вважатися місцевими судами, тим більше прообразом судів мирових, як на те вказують деякі дореволюційні та сучасні дослідники. Незважаючи на здійснення деяких суто судових функцій, вони були органами місцевого управління. Крім того, їх діяльність прямо суперечила багатьом важливим принципам судоустрою та судочинства. 2. Підготовка судової реформи 1864 р. у Росії, хоча і відбувалася спочатку у слов’янофільському напрямку шляхом вивчення російського правового досвіду, а потім у західницькому – шляхом запозичення вже діючих у країнах Західної Європи зразків місцевого суду, так і не дістала свого логічного завершення у межах жодного з цих двох напрямків. Головною причиною цього була невідповідність цих концепцій історико-правовому надбанню російського народу. Вихід було знайдено у сполученні та поєднанні цих реформістських напрямів, внаслідок чого було створено практично нову, невідому до цього світові, модель місцевого суду, який отримав назву мирового. 3. Разом з тим, протягом усього періоду підготовки судової реформи 1864 р. потенційно існувала інша можливість щодо облаштування нового місцевого суду – ретельно дослідити відповідний правовий досвід в народів, що входили до складу Російської імперії. Якби такий шлях здійснення судових перетворень був би взятий реформаторами до уваги, то не виключено, що український „миротворний” чи „полюбовний” суд, який існував на території України у XVІІ-XVІІІ ст., було б покладено в основу майбутнього місцевого суду у Росії. 4. Доведено, що „миротворні” суди, які діяли на території України у XVІІ-XVІІІ ст., дійсно були місцевими судовими установами, подібними до мирових судів, створених у Росії за судової реформою 1864 р. 5. Встановлено, що втілення положень судової реформи 1864 р. у життя, в тому числі стосовно створення мирових судів, характеризувалося своєю своєрідністю. Це, зокрема, проявилося у різних термінах, порядку та способі комплектування нових місцевих судів. В результаті, мирові суди у Київській, Волинській та Подільській губерніях були введені значно пізніше, ніж в інших українських регіонах, й на відміну від останніх мирові судді тут призначалися від уряду, а не обиралися місцевим населенням, що у корені підривало самі основи діяльності нових судових установ, встановлені Судовими статутами 1864 р. 6. З’ясовано, що найбільше сприяння своїм введенню та діяльності мирові суди, створені за судовою реформою 1864 р., отримали саме в українських губерніях. Це, зокрема, проявилося як у досить ранньому (порівняно з іншими російськими губерніями) введенні цього інституту на території України, так й у тому, що освітній рівень українських мирових суддів був найвищим по імперії, а земські повітові збори в українських губерніях завжди охоче та з зацікавленістю у справі сприяли задоволенню потреб мирового суду. 7. Мирові судові установи, створені в середині XIX ст. у Російській імперії, формувалися двома способами: виборним, коли мирові судді обиралися опосередковано на земських повітових зборах самим місцевим населенням, та, як виняток, шляхом призначення суддів від уряду. 8. Вирішуючи питання про систему майбутніх мирових судів у сучасній Україні, слід виходити з того, що мирові суди, засновані за судовою реформою 1864 р., були виділені із загальної судової системи шляхом створення для них власної другої інстанції – з’їздів мирових суддів. Завдяки цьому вони мали автономний статус щодо окружних судів та користувалися великою самостійністю при вирішенні справ. 9. Із залученням численних архівних даних доведено, що судочинство в мирових судах, створених у лівобережних українських губерніях в середині XIX ст., дійсно було скороченим, а сам процес вирішення малозначних цивільних та кримінальних справ завдяки цьому характеризувався своєю швидкістю та ефективністю. 10. Виділено ряд найголовніших ознак інституту мирових суддів, який було запроваджено у губерніях Лівобережної України у середині XIX ст. Це: виборність, як пріоритетний спосіб комплектування мирових судів, одноособовий розгляд дільничними та (або) почесними мировими суддями малозначних цивільних й кримінальних справ, наявність другої інстанції у вигляді з’їздів мирових суддів, здійснення функцій з примирення сторін та підтримання громадського порядку, скорочений порядок судочинства. 11. Відповідно до виділених ознак сформульовано нове визначення мирового суду, як виборного місцевого судового органу, на який покладався розгляд малозначних цивільних і кримінальних справ, охорона громадського порядку, й однією з важливих функцій якого було примирення сторін. 12. Кількісний та якісний аналіз результатів діяльності мирових судів з впевненістю дозволяє стверджувати про те, що заснування цих судових установ у губерніях Лівобережної України було вельми доцільним й необхідним в справі ствердження серед місцевого населення засад та принципів гуманного й демократичного правосуддя. 13. Поряд з цим, встановлено, що етимологічне підґрунтя назви мирового суду, за яке укладачами Судових статутів 1864 р. було взято принцип примирення сторін, на практиці себе не виправдало. Із року в рік кількість справ, що закінчувалися у мирових судах примиренням сторін, дедалі тільки зменшувалася. При цьому у своїй повсякденній діяльності мирові суди досить часто виступали своєрідними „оберігачами” земського миру й саме у цьому аспекті набагато точніше відповідали іншому (прихованому) етимологічному значенню своєї назви. 14. У процесі розбудови нової системи судочинства українські законодавці мають можливість використати великий правовий досвід організації та діяльності мирової юстиції на території Лівобережної України за судовою реформою 1864 р. |
