У результаті аналізу кодифікованих і розмовних некодифікованих стереотипів, які обслуговують професійне спілкування лікаря, виявлено їх функціональне навантаження і обґрунтовано модель медичної професійної мови і комунікацій лікаря. Зокрема виділено такі різновиди мови професійної комунікації медичних працівників – медичної професійної мови: мова медицини (медична наукова мова), медична розмовна мова, мова медичної документації, мова медичної реклами. Встановлено, що поряд з літературною медичною професійною мовою комунікативну практику лікарів характеризують позалітературні явища: лікарський сленг, просторіччя, суржик. Відзначено, що в медичній професійній мові формується професійний (медичний) варіант норми, що базується на нормах загальнолітературної мови. До професійного варіанта можуть входити акцентуаційні, фонетичні, граматичні, лексико-стилістичні варіанти МС, зафіксовані загальномовними словниками. Норма медичної професійної мови виявляє свою специфіку в творенні і вживанні спеціальної (медичної) термінології та деяких властивих медичній мові кліше. У зв’язку з цим постає проблема розмежування фактів мови, які, з одного боку, є відхиленнями від загальнолітературної норми, але які можна вважати медичною професійною нормою, і з другого, – позалітературних явищ. Очевидно, тут має бути зважений підхід, який би враховував професійну доцільність і не порушував основ літературної норми. Дослідження мовних стереотипів медичної професійної мови з погляду загальнолітературної і кодифікованої у медичних словниках норми, вивчення проблеми лексичного вибору в мовних стереотипах медичної професійної мови показує, що в медичній професійній комунікації функціонує медичний професійний «офіційний» жаргон, що містить як МС, кодифіковані в медичних словниках різних років, так і значну частину розмовних, просторічних, суржикових стереотипів. Він регулярно застосовується в офіційній комунікації замість медичної професійної мови (літературної) і сприймається мовцями-медиками як «правильна» українська медична професійна мова. Названий різновид професійної мови не обмежений територіальними рамками, поширений у жанрах офіційної комунікації, усної та писемної. Як показує здійснений аналіз мовної практики медичних працівників Тернопільщини, усний різновид професійного спілкування має тенденцію використовувати експресивно-емоційні номінації для позначення професійних реалій, формувати розмовно-невимушені, фамільярні жанрові різновиди професійної мови. Щодо писемної форми професійної мови варто зауважити, що на сьогодні маємо дві кодифікації, засвідчені у медичних словниках і у виданнях МОЗ України. Така ситуація вимагає пильної уваги фахівців-мовознавців, які дбають про вироблення загальнолітературної норми. Важливо формувати мовну культуру українського лікаря, насамперед майбутнього. Потребує удосконалення й система рецензування стандартів. |