Українська народна загадка – лінгвокультурний міні-текст, що становить важливе джерело для вивчення зв’язку мови і культури, мови й поетичного мислення народу. Специфіка загадки як самостійного фольклорного жанру полягає в обраній конкретній темі, власне, у виборі загадуваного об’єкта, денотата, якому присвячено міні-текст, у лаконізмі, сконденсованості висловленої думки, парадоксальності змісту, чіткій синтаксичній формі тексту. Жанрово-стильовою особливістю загадки є її діалогічна єдність. Цілісність тексту створюється поєднанням образної частини загадки і відгадки. Обидві частини становлять динамічну семантичну й структурно-синтаксичну єдність. Номінація текстом загадки – це форма висловлення, в якій закодовано евристичне розуміння певного предмета чи явища. Текстова номінація загадки об’єднує образну частину і слово-відгадку (слова-відгадки). Образна частина загадки – це лексичні одиниці, якими описано загаданий денотат і його складники. В описовій образній частині загадки виявлено ознаки текстової номінації, співвідносної зі словниковою дефініцією, тлумаченням слова-денотата. Це тлумачення побудоване на таких ознаках денотата, які не становлять прямої номінації, а близькі до перефрастичних висловлювань. Загадка нехтує повнотою виділених ознак, обираючи для загадування ті, що насамперед асоціюються з несподіваними, парадоксальними образами, які навмисно завуальовують, ускладнюють зміст відгадки. Показово, що образна частина загадки подає узагальнений образ видового, а не родового поняття закодованого денотата, але водночас уводить в асоціативно-образну структуру елементи конкретних незавуальованих ознак, що виступають маркерами закодованого денотата. Антропоцентричність – характерна ознака метафори-загадки. В описових частинах загадок на позначення денотатів-явищ природи спостерігаємо перехрещення асоціативних ознак, пов’язаних з різними конкретно-чуттєвими образами (зоровими, тактильними, звуковими тощо) та з номінаціями осіб (місяць – рогатий і місяць – пастух; без рук, без ніг). Чільне місце в описових частинах належить зоометафорам. Якщо зміст досліджуваних загадок визначається метафоричністю тексту, тобто тими лексико-семантичними процесами, які об’єднують у єдине ціле текст загадки, то для форми цього фольклорного жанру характерні структури синтаксичного паралелізму, використання однорідних членів речення, однотипних синтаксичних конструкцій, введення антонімів як засобу увиразнення протиставлення, часто оформленого стилістичною фігурою антитези. Поняття тексту, що утвердилося у лінгвістичній науці, як структурного та змістового цілого (“лінійна послідовність висловлень”) та наявність ряду напрямків у його дослідженні дозволило виявити специфічні риси такого самобутнього жанру усної народної творчості, яким є загадка. У загадці органічно співіснують елементи монологічного та діалогічного мовлення, а розкриття смислу загадки передбачає певний хід міркування. Синтаксична структура частин виявляється лише при зіставленні тексту загадки з діалогічною єдністю. Відношення між образною частиною та відгадкою досить схожі на зв’язки та відношення, котрі спостерігаються у діалогічному мовленні. Текст загадки, як і діалогічна єдність, складається з двох частин, тісно пов’язаних між собою за змістом; синтаксичні зв’язки між загадуваною частиною та відгадкою при записуванні та укладанні збірників часто втрачались, тому під час аналізу їх доводилось реконструювати шляхом залучення варіантів, можливих перетворень, а також звертатися до побіжних заміток збирачів фольклору та дослідників жанру. Враховуючи лексико–синтаксичну будову висловлювань, характерних для загадок, доходимо висновку, що в загадках визначальну роль виконують структури з виокремлювально-заперечною семантикою. Для вираження цієї семантики використовуються лексико-синтаксичні кліше, типові фраземи. Образну частину загадки, як і першу репліку в діалогічній єдності, формують синтаксично розгорнуті речення, відгадку – однослівні, двослівні, рідше багатослівні. Синтаксичний аналіз образної частини загадки виявив такі структурні особливості в її побудові: а) Найпоширеніша синтаксична форма – двоскладні речення. Особливу роль у них виконує підмет, структурно пов’язаний з питальною формою образної частини загадки; іменник у функції незалежного члена, втрачаючи свою внутрішню форму, набуває властивостей займенника. б) Повні двоскладні речення за структурою тісно пов’язані з неповними. Найчастіше пропущеним членом речення є підмет, який може бути відновлений у формі питального або особово-вказівного займенника. в) Як засіб досягнення комунікативної мети й створення художнього образу широко використовуються неповні та еліптичні синтаксичні конструкції. г) Односкладні речення не характерні для жанру. ґ) Труднощі, що виникають при синтаксичній кваліфікації складних речень, нейтралізуються, коли розглядати синтаксичні одиниці в контексті жанру. Серед складних синтаксичних утворень переважають конструкції із сполучником “а” та безсполучникові складні речення. д) На периферії синтаксису жанру перебувають загадки, побудовані за моделями складнопідрядного речення, а також монологічні та діалогічні висловлювання, що складаються з двох чи більше речень. Відгадка як комунікативна одиниця здебільшого становить прості двоскладні неповні речення, що складаються з одного головного члена, який відповідає іменній частині присудка. Повні, двоскладні та односкладні, а також складні речення у другій частині трапляються рідше, тому що відгадка, як і друга репліка діалогічної єдності, не виявляє тенденції до розгортання синтаксичної структури. Актуалізуючи те, що в образній частині приховане завдяки “інакомовності”, відгадка, як правило, називає тільки предмет, закодований у загадуваній частині. | 