Дослідження комунікативної поведінки мовної особистості в чужому лінгвокультурологічному просторі передбачало необхідність розв’язання кількох проблем. Так, на підставі вивчення наявних моделей структурації мовної особистості, нами було запропоновано розглядати мовну особистість як триелементну структуру, що складається з універсального, групового та індивідуального сегментів. Перший є спільним для всіх лінгвокультурологічних просторів і містить концепти, спільні для всіх homo sapiens. Другий поділяється на а) етнічний, що передає спільність концептосфери, зумовлену спільністю етнічною (національною), та б) соціальний, зумовлений спільністю соціальною/професійною. Третій відображає індивідуальність ментальної та мовної картини світу кожного homo loquens, що є наслідком неповторності генетики та соціалізації індивіда. Вступаючи в комунікацію, мовна особистість використовує три сегменти по-різному. Можна припустити, що перший сегмент найменш зазнає впливу таких факторів, як мовний простір та варіабельність складників комунікативного акту. Третій – індивідуальний – сегмент активізується в кожному акті спілкування: унікальність мовної особистості онтологічно зумовлює неможливість абсолютного збігу інформації на вході в канал зв’язку та виході з нього, тобто незбіг крайніх (кінцевих) модулів комунікативного акту. Для виявлення активізації другого сегменту необхідно розглянути опозицію свій vs чужий лінгвокультурологічний простір. Саме груповий фактор відповідальний за особливості поведінки homo communicans зі «своїми» та «чужими». Повна/часткова розбіжність концептів, позначених еквівалентною лексикою, або, навпаки, їх збіг при відсутності лексичної співвіднесеності, надзвичайно ускладнюють проникнення індивіда до «чужої» лінгвоконцептосфери. Міжкультурна комунікація, таким чином, відбувається в умовах постійного комунікативного шуму, що ускладнює або повністю порушує адекватну комунікацію. Найменші ускладнення виникають – при всій парадоксальності висновку – при передачі реалії чужої лінгвоконцептосфери, тому що в цьому випадку і концепт, і слово, що його позначає, сприймаються одночасно і у всій своїй повноті. Вказані перешкоди наявні як при спілкуванні представників двох етносів/мов (перший підтип групового сегмента), так і при спілкуванні представників одного етносу/мови, які відрізняються своєю соціальною/професійною належністю (другий підтип групового сегмента). Для останнього випадку запропоновано використовувати термін кроскультурна комунікація. Розбіжність у цілях, способах, тривалості освоєння чужого лінгвокультурологічного простору зумовила необхідність виокремлення груп, що оволодівають чужою лінгвоконцептосферою на рівнях: мінімальному (survival level), базово-комунікативному (basic communicative, intermediate) та високому (proficiency, high proficiency). Аналіз усього корпусу грецизмів показав розбіжність їх текстових функцій: у мовленні іноземця вони є свідченням (спроб) його входження до чужого простору й ілюструють збагачення свого; у мовленні автора та комунікатора-грека вони увиразнюють автентичність того, що відбувається, і створюють місцевий колорит. Загальним результатом розгляду функціонально-семантичних, структурно-морфологічних та частотних характеристик вокабуляра, засвоюваного іноземцем і відображенного в англомовній художній прозі, стало те, що чужа лексика (у нашому випадку –грецька) вводиться в текст та повторюється в ньому виключно в тісному зв’язку з розвитком сюжету, і частотні грецизми (як апелятиви, так і власні назви) перетворюються в тематичні слова з відповідним утворенням та розвитком власної контекстуальної семантичної структури (прагматичного значення). |