У результаті проведеного дослідження здійснено аналіз мовленнєвого акту іронії як багатоаспектної системи в англійській мові. Виявлено прагматичні характеристики іронії як емоційно-оцінного МА; дано визначення іллокутивної сили іронії як вираження інтелектуально-емоційної оцінки за допомогою пропозиції, у якій дійсна оцінка об'єкта представлена у формі протилежної, з метою створення ефекту глузування. Підхід до МА іронії як до акту вираження емоційно-оцінного ставлення індивіда до реальності дозволив визначити його місце у класифікації МА: за характером іллокутивної цілі МА іронії віднесено до класу експресивів. У дисертації виявлено провідні характеристики денотативного аспекту МА іронії, описано прямі й непрямі способи реалізації іллокутивної сили іронії, а також її взаємодію з іншими іллокутивними силами в синкретичних та складних МА. Як результат порівняльного дослідження МА іронії в англомовних художніх текстах XVI та ХХ століть виявлено константні компоненти цього МА - іллокуцію та імпліцитність змісту, а також аспекти, що можуть змінюватись у ході історичного розвитку. На підставі виявлених розбіжностей, зроблено висновок про взаємний зв'язок складності денотації та способу вираження іллокуції, відмічені основні тенденції їх зміни. Отримані результати свідчать про наявність тенденції до зміни прагматично непрямого, синтаксично складного та семантично опосередкованого способу представлення об'єкта іронії у висловленні в XVI столітті на семантико-синтаксично стисле й прагматично пряме вираження емоційно-оцінного ставлення мовця у ХХ столітті. У руслі антропоцентричного підходу розроблено поняття постактомовленнєвої інтенції МА іронії, виявлено спектр інтенцій та фактори, що впливають на їх реалізацію, описано стратегії ввічливості, що реалізуються МА іронії. Порівняння МА іронії у XVI та ХХ століттях дозволило виявити історично постійні та змінні компоненти МА іронії, а також дійти висновку про залежність функціонування МА іронії в різні історичні епохи від соціокультурних факторів, зокрема, культурних універсалій та стратегій ввічливості. Отримані данні підтверджують наявність загальної тенденції переорієнтації засобів захисту "лиця" переважно на негативний аспект та свідчать про можливість використання іронії як засобу встановлення оптимальної дистанції між учасниками комунікативної взаємодії. Таким чином, розроблено цілий спектр питань, які повстали у зв'язку з трактуванням іронії як акту вираження емоційно-оцінного ставлення комуніканта до певного об’єкта у рамках антропоцентричної парадигми. Проведене дослідження не вичерпує порушеної проблематики і намічає ряд перспектив подальших розробок. Запропоновані принципи аналізу можуть бути застосовані до вивчення інших емоційних станів, що реалізуються в мовленнєвих актах. Подальший дослідницький інтерес викликає історична зміна принципів комунікації, зокрема, сполучення і взаємодія різних стратегій ввічливості. Перспективним представляється вивчення когнітивних основ вираження типізованих емоційних станів та способів їх представлення у різних лінгвокультурних спільнотах, різних етосах. |