Теоретико-методологічні засади дисертаційного дослідження ґрунтуються на таких концептуальних положеннях: 1) складні номінації у процесі функціонування зазнають переосмислення первинного значення, яке є нейтральним або термінологічним, у бік набуття аксіологічної семантики під впливом як позамовних (функціонально-прагматичних), так і мовних факторів (словотвірна, морфологічна, лексична мотивація); 2) в оцінному значенні АМКН актуалізовано функціонально-стильовий і експресивно-стилістичний компоненти. Перший компонент співвідноситься зі сферою й умовами спілкування, в яких уживається АМКН, тимчасом, як експресивно-стилістичні конотації дозволяють виділити пейоративні та меліоративні АМКН; 3) АМКН – специфічний засіб позначення та йменування поведінки людини, її власних уподобань і життєвої позиції, адже акт словотвірної композитної номінації передбачає, як правило, вибір наявного в мові ресурсу для позначення суті відображуваної типової ситуації; 4) АМКН – це стійкі відтворювані стереотипи, які постають із пам’яті як мовленнєві реакції на типовість подій і явищ. Мета актуалізованої АМКН – не кваліфікувати дійсність, а схарактеризувати та оцінити її. На основі характеру відношень компонентів АМКН у дисертації визначено різні типи їхньої дериваційної мотивації: словотвірну, морфологічну і лексичну, спільні для обох мов, і фонетичну, характерну для англійської мови. Словотвірна мотивація засвідчила специфіку валентністних можливостей компонентів АМКН. Виявлено АМКН зі спільними першим і другим компонентами в обох мовах та з повторюваними компонентами в англійській мові. Морфологічний тип дериваційної мотивації АМКН дав змогу простежити тенденцію до активності аксіологічно маркованого іменникового композитного словотворення в англійській мові і до прикметникового – в українській. Оскільки мова, відображаючи менталітет народу, є дзеркалом культури певного етносу, то можна припустити, що більший ліризм, сентиментальність, образність, емоційність і абстрактність мислення українців демонструє характерологічну домінанту при утворенні прикметникових АМКН, у той час, як стабільність, стриманість, раціональне сприйняття дійсності англійців зумовлюють номінативність іменникових АМКН в англійській мові. Лексична мотивація властива для АМКН-запозичень, які вирізняються фонетичною дистрибуцією, не характерною для зіставлюваних мов, і є в обох мовах як внутрішньомовними, так і зовнішньомовними запозиченнями. АМКН англійської і української мов функціонують як назви онтологічних класів об’єктів і суб’єктів, у яких представлено колективне, соціально закріплене ставлення до них людини. Як узуальні неологізми, вони є фрагментами ідеалізованих моделей англійської й української мовних картин світу, створених самою людиною (соціальною групою, нацією, суспільством), що пояснює їхнє варіювання, переорієнтацію та переосмислення. Оцінне значення АМКН зіставлюваних мов виступає як вид когнітивної інформації, що передається через семантику слова та відтворює когнітивну структуру концепту, вираженого цим словом. АМКН з позитивною семантизацією морально-етичних концептів ДОБРО, БЛАГО / ЗЛО, ГРІХ та їхні семантичні похідні мають спільну мотивацію у зіставлюваних мовах. У словотвірно-семантичній структурі АМКН відображено зв’язок між дійсним світом і його ідеалізованою моделлю, оскільки вони виражають не тільки діапазон різних відтінків значення, але й експресивно-стилістичні конотації, що надають меліоративну експресивно-емоційну оцінку предмету, особі, явищу позначуваної дійсності або характеризуються іронічно-зневажливим оцінно-пейоративним компонентом значення. Ці одиниці стилістично марковані на нейтральному тлі англійського й українського літературних стандартів, оскільки мотивовані соціопрагматичними потребами носіїв цих мов. Перспективами дослідження є подальше вивчення аксіологічної семантики складних одиниць, які й дотепер у різних мовах залишаються оказіональними. |
