У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що полягає у розкритті мотивації девіантних форм поведінки особи, що призводить до сексуальних злочинів, правової природи сексуального насильства і ліквідації тих умов, якими вони породжуються. За результатами дослідження можна сформулювати такі основні висновки: 1. Під особою злочинця, котрий вчиняє насильницькі злочини на сексуальному ґрунті, пропонується прийняти умовну модель, що складається із сукупності специфічних соціально-демографічних, моральних, соціально-значущих та біопсихологічних характеристик і станів, які проявляються у вчиненні насильницького злочину, що посягає на статеву свободу та статеву недоторканість особи, а в деяких випадках, і на її життя. 2. Установлено кореляцію суб’єктивної значимості криміногенної ситуації у формуванні мотивації сексуального злочину, де важливу роль відіграють динамічні процеси, що обумовлено взаємодією потреб суб'єкта та його оцінкою того, якою мірою досягнення висунутих цілей у конкретній ситуації дозволить задовольнити значиму для нього потребу, котра має сексуальне спрямування. 3. Виділено два механізми соціалізації сексуальної агресії, що є головною передумовою вчинення сексуальних злочинів. Перший полягає в засвоєнні навичок агресивної поведінки в статевих відносинах внаслідок спостереження агресії інших осіб або в результаті власного досвіду агресивних дій, причому не обов’язково сексуального походження. Другий механізм агресивної поведінки обумовлюється ситуацією блокування сексуальних потреб особи, придушенням можливостей, з одного боку, самореалізації особи, а з іншого, у більш вузькому плані, – неможливістю реалізації статевих потреб належним чином. 4. Психологічний механізм насильницьких злочинів, які вчиняються на сексуальному ґрунті, пов’язаний з особливостями власного сприйняття злочинця, з його відчуттям, часто на рівні підсвідомості. Воно приймає фіксований характер і людина ніби приковується до об’єкту фрустрації, від якого він залежить. Прагнення особи позбавиться від цієї залежності може прийняти роль умовної фронтальної ланки у сукупності детермінантів насильницьких злочинів, які вчиняються на сексуальному ґрунті. 5. “Нетипові” сексуальні насильницькі злочини мають складну полімотиваційну структуру: а) девіантна сексуальність може включати в себе елементи насильства, а може й мати зовнішній вигляд ненасильницьких дій; б) можливість отримання сексуального задоволення лише під час вчинення певних насильницьких дій. 6. Реальне мотиваційне підґрунтя сексуально-насильницької поведінки особи утворюється не тільки з її статевих потреб і відповідних спонукань, а й з їхнього розуміння й оцінки ситуації щодо їхньої реалізації. 7. Установлена роль мікро- і макросоціума у формуванні індивідуальних різновидах сексуальної агресивності. Соціальний контекст має визначну роль у формуванні девіантної сексуальності, причому як у звичайних осіб, так і в разі сексуальної патології генно-біологічного походження. 8. Обґрунтовано, що мотивація девіантної форми поведінки особи, котра призводить до сексуальних злочинів, – це системоутворюючий інтегральний внутрішній процес, який містить у різному співвідношенні глибинно-психологічні, соціально-психологічні, соціокультурні та кримінально-правові детермінанти, і формує в особи деструктивну соціальну матрицю засобів реалізації сексуальних мотивів, де біофізиологічні важелі генерують перевагу сексуальних перверсій, соціально-психологічні – виступають їхнім мікросоціальним реалізатором і виштовхують ці девіантні потреби назовні, а соціально-правові – формулюють нормативне визначення девіантності, наступним етапом чого є окреслення кримінальної заборони, межі якої віддзеркалюють систему соціальних поглядів у певний історичний період розвитку суспільства та держави. 9. Намічено шляхи та розроблено заходи ранньої профілактики сексуального насильства. |
