У висновках дисертації здійснено теоретичні узагальнення, запропоновані теоретико-правові та практичні положення, що вирішують наукове завдання, пов’язане з визначенням характеру й особливостей міжнародно-правових відносин держав Ради Європи в галузі міжнародно-правового співробітництва з контролю за дотриманням антикорупційних конвенцій. Основними теоретичними і практичними результатами дослідження є такі висновки: 1. Оскільки проблема корупції стала явищем глобальним, то це означає, що до боротьби з нею в сучасному світі повинні залучатися не лише регіональні, а й передусім універсальні правові та інституційні міжнародні механізми. Відповіддю на такий виклик стало активне створення протягом останніх десяти років у системі ООН, а також на регіональному рівні, зокрема у Європі, глобальної мережі правового міждержавного співробітництва з питань запобігання корупції. 2. Юридична оцінка глобальної мережі правового міждержавного співробітництва з питань запобігання корупції свідчить, що ця мережа не набула ознак цілісної. Конвенції, що її створюють, не пов’язані між собою єдиними підходами до понять «корупція», «суб’єкт корупції» тощо. Нарівні з загальними багатосторонніми договірно-правовими засобами боротьби з корупцією створено регіональні засоби, які мають більш тривалий та більш змістовний досвід діяльності. Це створює загрозу формуванню загального та регіонального антикорупційного міжнародного права, побудованого на нормах різних конвенцій. Текстуальні розбіжності загальних і регіональних антикорупційних договорів посилюють таку загрозу. Тому існує необхідність тісної координації контрольних органів різних конвенцій, які саме і є тими основними інституціями, що впливають на подальший розвиток відповідного «конвенційного» права. 3. В умовах незавершеності перетворення універсальної (у рамках ООН) мережі правового міждержавного співробітництва з питань запобігання корупції на міжнародний організаційно-правовий механізм боротьби з корупцією особливо важливу роль продовжує відігравати Група держав проти корупції – єдиний сучасний орган ефективного міжнародного контролю антикорупційного правового співробітництва європейських держав. 4. Група держав проти корупції є відкритою міжнародною інституцією, членство в якій обумовлене визнанням правил співробітництва у антикорупційній сфері, що встановлені керівними органами Ради Європи чи міжнародними угодами Ради Європи. Враховуючи склад Групи держав проти корупції (європейські та неєвропейські держави) та тенденції розвитку Групи (перспектива розширення групи через залучення неєвропейських держав) Групу держав проти корупції, варто віднести до субрегіональних міжнародних контрольних органів дотримання міжнародних договорів, з повноваженнями впливати на розвиток антикорупційного законодавства держав-членів. Група є складовою системи моніторингу Ради Європи дотримання державами-членами обов’язків, що випливають з членства в Організації, та зобов’язань за міжнародними договорами, що вже укладені в Раді Європи чи будуть укладені. 5. Група держав проти корупції має дуалістичну правову природу: вона одночасно діє і як орган міжнародної міжурядової організації, що контролює дотримання Керівних Принципів боротьби з корупцією, ухвалених Комітетом Міністрів Ради Європи, і як конвенційний орган міжнародного контролю за дотриманням державами-учасницями міжнародних договорів Ради Європи з боротьби з корупцією. Дуалізм Групи виявляється у визначенні її повноважень, у формуванні основного складу Групи, у визначенні складу спостерігачів, у застосуванні обмежень діяльності стосовно делегацій держав, у здійсненні матеріально-технічного забезпечення та в наданні Групі обслуговуючого персоналу. 6. У своїй діяльності Група держав проти корупції дотримується низки принципів, що є для неї юридично обов’язковим та закріплені в її Статуті, а саме: загальних для міжнародного права – поваги до принципу рівності та невтручання у внутрішні справи держав-членів; та спеціальних, які притаманні практиці діяльності Групи – принципу уніфікації антикорупційного законодавства та формування єдиної антикорупційної практики держав-членів; принципу обов’язковості контрольних процедур; принципу взаємності щодо проведення перевірок у державах-членах; принципу дотримання в процедурних питаннях балансу національного законодавства та міжнародних зобов’язань; принципу конфіденційності. Відносини з державами, які не погодились з рекомендаціями Групи, будуються на спеціально визначеному переліку принципів, встановленому у Правилах процедури Групи держав проти корупції. 7. Дослідженням доведено, що держави об’єктивно готові поступитися частиною своїх суверенних повноважень в інтересах розширення міжнародно-правового антикорупційного співробітництва. Зокрема, це може стосуватися широкої сфери уніфікації законодавства про запобігання та покарання корупції. Така уніфікація виходить за межі кримінального права та процесу, охоплюючи також цивільне, адміністративне, трудове та конституційне законодавство. 8. Група держав проти корупції активно формує власну так звану «юриспруденцію» у сфері запобігання та покарання корупції, що містить тлумачення норм Конвенцій Ради Європи про боротьбу з корупцією, а також антикорупційної практики держав-членів. Статутні та процедурні документи Групи, а також міжнародні договори, що визначають її повноваження, не вказують на її право тлумачити антикорупційні договори, натомість надають їй право висловлювати «рекомендації» державам, щодо яких здійснюються заходи з контролю. Це право є ключовим для формування «юриспруденції» Групи. Група сама визначає доцільність та обсяги такого тлумачення. «Рекомендації» можуть впливати на обсяги зобов’язань за Конвенціями. Таким чином, Група відіграє вирішальну роль у поступовому розвитку «антикорупційного права Ради Європи». 9. За правовою природою рекомендації Групи держав проти корупції є актами застосування норм Цивільної Конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією та Кримінальної конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією, та актами тлумачення цих норм. Таке тлумачення зазначених Конвенцій є автентичним. Згідно зі ст. 24 Кримінальної конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією та ст. 14 Цивільної Конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією, Група держав проти корупції є на цей час єдиним уповноваженим органом такого автентичного тлумачення. Рекомендації Групи спрямовані на уніфікацію антикорупційного законодавства держав-членів, чим досягається одна з головних цілей антикорупційних договорів Ради Європи. Виконання державами-членами Групи її рекомендацій, як пов’язаних з тлумаченнями антикорупційних Конвенцій Ради Європи, так і не пов’язаних з ними, повинно відповідати порядку застосування внутрішньодержавних процедур імплементації. 10. Контрольні заходи Групи держав проти корупції здійснюються шляхом проведення раундів оцінювання. Нормативно-правова база проведення оцінок може виходити за межі суто договірних зобов’язань держав. Зокрема, криміналізація корупції відповідно до Кримінальної конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією має чітку договірну міжнародно-правову основу й імплементація цих норм має здійснюватися відповідно до змісту Конвенції. Одночасно, криміналізація політичної корупції повинна відбуватися згідно з тлумаченнями Комітетом Міністрів Ради Європи та Групою держав проти корупції згаданої Конвенції. У цьому разі міжнародно-правові зобов’язання за Конвенцією мають загальний характер і не слугують безпосереднім джерелом інформації для імплементації у внутрішнє право. 11. Участь України в міжнародному співробітництві в боротьбі з корупцією передбачає необхідність повноцінної імплементації норм міжнародних антикорупційних Конвенцій. Неузгодженість українського антикорупційного законодавства з ідеологією та основними нормами антикорупційних конвенцій може мати негативні наслідки, зокрема, через неспроможність повноцінного перебування держави у міжнародному співробітництві в боротьбі з корупцією. 12. В Україні, ані Конституція України, ані закони України чи підзаконні акти не регулюють співвідношення українського законодавства з юриспруденцією міжнародних контрольних органів. Отже, питання про порядок застосування в Україні актів таких міжнародних контрольних органів, як Група, перебувають у площині прогалин українського законодавства. Оскільки приєднання України до Угоди про утворення Групи, складовою якого є її Статут, відбулося без ратифікації, то зобов’язання за Статутом не є частиною українського законодавства і до них слід ставитися відповідно до загального правила, визначеного у ст. 15 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 року № 1906-ІV. 13. Імплементації в Україні Кримінальної конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією повинна відбуватися із врахуванням відмінностей в розумінні термінів у Конвенції та в українській правовій традиції, а також недосконалість перекладу Конвенції українською мовою. Недотримання цих обставин може призвести до невідповідності імплементованого законодавства міжнародно-правовим зобов’язанням держави. 14. Рекомендації групи держав проти корупції не обмежуються загальними пропозиціями щодо оцінки законодавства, а спрямовані на справжню уніфікацію антикорупційного законодавства. Така уніфікація розглядається як одне з головних міжнародно-правових зобов’язань держав-членів Групи. Саме в цій площині ключовими питаннями національної імплементації вважаються: створення організаційно-правових умов для здійснення належної публічної політики у сфері антикорупції; ухвалення належного законодавства у сфері виявлення та покарання корупції; створення належних національних антикорупційних органів із запровадженням громадського контролю за їхньою діяльністю; мінімізація імунітетів із збереженням ефективного правового механізму їх позбавлення; запровадження прозорості в діяльності органів держави та місцевого самоврядування; створення сучасної державної служби. |
