У дисертації ров`язане важливе наукове завдання, яке полягає в узагальненні історичного досвіду організації та здійснення заходів міжнародного співробітництва України наприкінці ХХ – початку ХХІ ст., в тому числі з країнами СНГ, в області цивільного захисту, попередження й ліквідації надзвичайних ситуацій, пожежної безпеки, подолання наслідків радіаційних катастроф, організації надзвичайної допомоги, діяльності міжнародних організацій, спеціалізованих закладів системи ООН та інших питань; визначенні головних факторів, що впливали на розвиток міжнародного співробітництва України з питань реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру наприкінці ХХ – початку ХХІ ст.; дослідженні процесу створення договірної і правової бази в рамках міжнародного співробітництва України щодо попередження та реагування на надзвичайні ситуації; розкритті характерних особливостей участі сил реагування України в проведенні аварійно-рятувальних робіт в зонах лиха; наданні деяких пропозицій щодо вдосконалення системи захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру тощо. Здійснений в історичному аспекті комплексний науковий аналіз досвіду міжнародного співробітництва України в галузі реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру, які відбувалися наприкінці ХХ – початку ХХІ ст.ст. є певним кроком уперед в організації та становленні системи національної безпеки як складного й багатопланового соціального явища з урахуванням іноземного досвіду. Головні висновки виконаної дисертаційної роботи є такими: 1. Проведено аналіз історичної та спеціальної літератури, показано стан розробки теми дослідження, наведено характеристику його джерельної бази. Зроблено висновок про те, що хоча питання використання досвіду співробітництва в галузі надзвичайних ситуацій є одним з найважливіших у системі національної безпеки України, проте всебічне його вивчення ще не набуло відповідного висвітлення у історичній науці. 2. Аналіз процесу реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру на прикінці ХХ – початку ХХІ ст.ст. засвідчив, що головними факторами, які впливали на розвиток міжнародного співробітництва України з питань реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру були: посилення загроз техногенно-природної сфери; формування та розвиток національної політики в галузі техногенної та природної безпеки в 1991-2007 роках; удосконалення нормативно-правової бази, необхідної для ефективного функціонування системи захисту населення від надзвичайних ситуацій; підвищення рівня підготовки сил та засобів суб`єктів системи до їх ефективного застосування згідно з призначенням 3. Аналіз стану системи захисту населення від надзвичайних ситуацій техногеного та природного характеру дає змогу визначити основний її зміст. Вона, на думку автора, становить собою систему загальнодержавних заходів, які реалізуються центральними і місцевими органами виконавчої влади, виконавчими органами рад, органами управління з питань надзвичайних ситуацій та цівільного захисту, підпорядкованими їм силами та засобами, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, добровільними формуваннями, що забезпечують виконання організаційних, інженерно-технічних, протипожежних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів у сфері запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Система характеризується чіткою функціональною та територіальною структурованістю, що в свою чергу, забезпечує ефективне виконання поставлених завдань. 4. Виходячи з цього, автором з`ясовані основні функції суб`єктів системи захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій. Це: вироблення концепцій, стратегій і програм у сфері техногенно-природної безпеки, планування і здійснення конкретних заходів щодо протидії і нейтралізації існуючим загрозам національним інтересам України; створення нормативно-правової бази, необхідної для ефективного функціонування системи; комплексне кадрове, фінансове, матеріальне, технічне, інформаційне та інше забезпечення життєдіяльності складових системи; підготовка сил та засобів суб`єктів системи до їх ефективного застосування згідно з призначенням; запобігання та усунення впливу загроз і дестабілізуючих чинників на національні інтереси. Дослідження показало, що виконання цих функцій дозволило забезпечити належний рівень безпеки та захисту населення в Україні, об`єктів економіки і національного надбання держави від негативних наслідків надзвичайних ситуацій, що розглядається як невід`ємна частина державної політики забезпечення національної безпеки і державного будівництва. 5. Узагальнення досвіду міжнародного співробітництва в галузі надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. дав автору дисертації змогу запропонувати можливі напрями та пропозиції щодо використання отриманого досвіду в сучасних умовах. | 