Анотація до роботи:

Галан В.О. Міжнародне правонаступництво держав у практиці Співдружності Незалежних Держав. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 – міжнародне право. – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Харків, 2006.

В дисертації досліджується практика правонаступництва держав в рамках СНД в аспекті участі Співдружності у зазначеному процесі, визначення спрямування та меж її впливу на хід правонаступництва країнами-учасницями щодо міжнародно-правових зобов’язань, активів та пасивів колишнього СРСР, радянського громадянства.

У роботі розкриваються доктринальні погляди на правонаступництво держав, сучасні засоби (інструменти) правонаступництва, тенденцій розвитку участі міжнародних організацій у врегулюванні наслідків правонаступництва, правова природа СНД, як міжнародної організації, однією з функцій якої є вирішення питань правонаступництва держав. Особливу увагу приділено вітчизняній практиці у сфері правонаступництва та факторам, що вплинули на реалізацію Україною своєї політичної правової позиції стосовно таких сфер правонаступництва як міжнародні договори, державна власність та борги, громадянство тощо.

Уперше отримано нові науково обґрунтовані результати, які в сукупності вирішують наукове завдання, що виявляється в комплексному науковому дослідженні участі міжнародних органів та організацій у врегулюванні наслідків міжнародного правонаступництва держав, розкритті практики СНД у вирішенні питань правонаступництва, що постали у зв’язку з розпадом СРСР, названі основні чинники, що вплинули на ступінь реалізації Україною своєї міжнародно-правової позиції у сфері правонаступництва. Отже, висновками до поданої на захист дисертації є наступні положення.

1. Прогрес міжнародних взаємозв’язків, поява й галузеве розширення міждержавних відносин є однією з причин зміни сукупності міжнародних норм, що регулюють підстави, процес і наслідки державного правонаступництва. Він викликає зміну наукових поглядів на міжнародне правонаступництво, появу доктринальних обґрунтувань практики міжнародного співтовариства, що спричиняє появу нових теорій правонаступництва держав, їх модифікування. Тому різноманіття теорій правонаступництва зумовлене динамікою міжнародних взаємовідносин, новими міжнародними інтересами й потребами держав у їх задоволенні.

2. Окреслено основні засоби – міжнародно-правові інструменти, за допомогою яких державами вирішуються питання міжнародного правонаступництва на сучасному етапі розвитку досліджуваного інституту. До таких віднесено: (а) односторонні акти держав – учасниць міжнародного правонаступництва; (б) міжнародні договори, укладені між учасниками правонаступництва та з третіми країнами; (в) рішення міжнародних судів й арбітражних органів по справах, сторонами у яких є держави – учасниці міжнародного правонаступництва.

3. Установлені два аспекти застосування міжнародного договору як засобу (інструменту) врегулювання правонаступництва: (а) як установчого (конституційного) документа, що регламентує загальний підхід до факту правонаступництва й вирішення проблем, викликаних цим фактом; (б) як результат домовленості заінтересованих держав між собою і з третіми країнами по конкретних питаннях правонаступництва.

4. Виокремлено декілька напрямків діяльності міжнародних організацій та органів (як постійно діючих, так і створених на тимчасових засадах) у процесі врегулювання питань правонаступництва (як окремих, так й загальних): (1) вирішення організацією проблеми правонаступництва її членства для держав – учасниць правонаступництва; (2) проведення роботи з кодифікації сталих звичаєвих норм міжнародного правонаступництва; (3) розробка й видання рекомендаційних актів щодо окремих питань правонаступництва; (4) вирішення спорів по питаннях правонаступництва судовими й арбітражними органами.

5. Специфіка СНД як міжнародної організації, що займається вирішенням питань міжнародного правонаступництва, полягає у наступному: (1) СНД, як міжнародна організація з функціями у сфері правонаступництва, створена безпосередньо учасниками правонаступництва; (2) відповідна компетенція СНД закладалася з моменту її заснування; (3) характер діяльності СНД у царині міжнародного правонаступництва є новим порівняно з означеними вище чотирма напрямками, притаманними діяльності міжнародних організацій у сфері правонаступництва (організаційний і загально координаційний); (4) структура СНД має судовий орган – Економічний суд СНД, якому підвідомчі спори в царині правонаступництва. Це кваліфіковано як прецедент у розвитку участі міжнародних організацій у врегулюванні питань правонаступництва.

6. Зроблено висновок, що роль СНД у сфері правонаступництва щодо міжнародних договорів СРСР полягала в координації держав–учасниць щодо вироблення й закріплення загального підходу до зазначеної проблеми. Окреслені основні чинники, що вплинули на обсяг і напрямки діяльності СНД в зазначеній царині правонаступництва.

7. Обґрунтовано позицію, що ступінь впливу СНД на процес правонаступництва щодо міжнародних договорів визначається характером останніх і принципом невтручання. Пропонується визначати цю взаємозалежність як тенденцію, притаманну будь-чиїй діяльності в урегулюванні наслідків правонаступництва для міжнародних договорів (у тому числі й міжнародних органів та організацій, до компетенції яких буде включена сфера такої діяльності).

8. На підставі узагальнення практики держав – правонаступниць СРСР щодо розподілу зовнішніх радянських активів і пасивів зроблено висновок, що саме результати роботи, проведеної в рамках СНД, стали підґрунтям остаточного вирішення цього питання для десяти з одинадцяти її учасників.

9. Установлено, що роль СНД у процесі розподілу внутрішньодержавної власності й боргів СРСР обмежувалася координуванням переговорного процесу між заінтересованими державами й окресленням загального напрямку спільної діяльності по цих питаннях.

10. Визначено, що державами-правонаступницями питання правонаступництва щодо радянського громадянства вирішувалося шляхом як прийняття відповідних національних норм, так і укладенням міжнародних угод. СНД при цьому здебільшого відігравала роль координатора багатосторонніх консультацій і переговорів у дво- та багатосторонніх відносинах між державами-учасницями. Ступінь реалізації ролі СНД у досліджуваній площині визначається значним обсягом укладених договорів.

11. Зроблено висновок, що заснування СНД та її подальша діяльність значно вплинули на організацію процесу врегулювання питань правонаступництва, які постали у зв’язку з розпадом СРСР. Вирішення переважної більшості з них колишніми республіками проходило в рамках СНД, та є результатом її діяльності.

12. Виявлено основні чинники, що вплинули на реалізацію Україною правонаступництва стосовно міжнародних договорів СРСР, якими є її позиція як держави-правонаступниці, з одного боку, та дії депозитаріїв щодо багатосторонніх міжнародних договорів і позиція держав-контрагентів стовно двосторонніх договорів – з другого. Зокрема, аналіз суперечної практики депозитаріїв щодо оформлення участі України у багатосторонніх договорах СРСР окреслив потребу в координації діяльності депозитаріїв стосовно одноманітного оформлення участі держав – учасниць міжнародного правонаступництва у відповідних договорах. Зроблено висновок, що ініціюючим суб’єктом означеної діяльності могла виступити СНД.

13. За результатами аналізу процесу правонаступництва України щодо двосторонніх угод колишнього СРСР окреслено потребу в координації переговорів між відповідним контрагентом, з одного боку, і державами-правонаступницями – з другого. Ініціатором цього могла й мала виступити СНД. Координування діяльності депозитаріїв щодо одностайного оформлення правонаступництва у відповідних багатосторонніх договорах і координування переговорів держави–правонаступниці з відповідними контрагентами стосовно двосторонніх угод держави-попередниці кваліфіковані як нові сфери діяльності міжнародних організацій у царині правонаступництва.

14. Виявлено чинники, які вплинули на ступінь реалізації Україною міжнародно-правової позиції у сфері правонаступництва. Такими є: (а) активні дії РФ як держави-континуатора; (б) наявність взаємних претензій між колишніми республіками щодо окремих об’єктів радянської власності; (в) наявність в України міжнародних зобов’язань стосовно певних питань як держави – продовжувачки УРСР, що зумовило недоцільність її участі в регіональній (в рамках СНД) нормотворчій діяльності з цих питань.

Публікації автора:

1. Галан В.О. Міжнародне правонаступництво України стосовно громадянства колишнього СРСР // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб./ Відп. ред. В.Я.Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2004. – Вип. 65. – С. 174–179.

2. Галан В.О. Практика врегулювання проблем державного боргу колишнього СРСР // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб./ Відп. ред. В.Я.Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2003. – Вип. 64. – С. 206–212.

3. Галан В.О. Ядерний спадок колишнього СРСР: проблеми міжнародного правонаступництва // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб./ Відп. ред. В.Я.Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2005. – Вип. 71. – С. 181–188.

4. Галан В.О. Проблеми визначення громадянства при правонаступництві //Особистість в умовах сучасних політичних відносин: Зб. наук. ст. (за матеріалами ХІV Харківських політологічних читань). – Х.: Право, 2003. – С. 30- 32.

5. Галан В.О. Значення міжнародного правонаступництва як інституту міжнародного публічного права // Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті (До Міжнародного дня науки за мир і розвиток): Тези наук. доп. та повід. учасників наук. конф. молодих учених (м. Харків, 25-26 груд. 2002 р.) / За ред. М.І. Панова. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2003. – С. 52, 53.

6. Галан В.О. Інститут міжнародного правонаступництва та сучасний розвиток законодавства України // Нове законодавство України та питання його застосування: Тези доп. та наук. повідом. учасників наук. конф. молодих учених та здобувачів (м. Харків, 26-27 груд. 2003 р.) / За ред. М.І. Панова. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2004. – С.7, 8.