У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нормативний аналіз наукової проблеми, запропоновані заходи для її практичного вирішення, що виявляється в необхідності проведення кодифікаційних робіт системного характеру у сфері МГП, а також активізації діяльності державних і недержавних органів України по створенню механізму національної імплементації норм МГП. Автором сформульовано й узагальнено найважливіші результати дисертаційного дослідження, зокрема, указується: 1. Центральною, домінуючою ідеєю, що полягає і знаходить своє практичне втілення в МГП, є ідея гуманізму, поваги гідності людської особистості. У цьому важливому аспекті МГП і право прав людини виявляються взаємозалежними, взаємодоповнюючими. Розрізняючись за об'єктом правового регулювання, вони близькі один одному за спільними цілями, оскільки яким би не був конфлікт, він повинен протікати в рамках міжнародного права. 2. В міжнародній доктрині дотепер відсутнє єдине поняття МГП як галузі права та її змісту. Найбільш продуктивною уявляється доктринальна позиція, відповідно до якої ця галузь повинна іменуватися “право збройних конфліктів” або “міжнародне гуманітарне право, що застосовується в період збройних конфліктів” та визначатися як сукупність створюваних шляхом міжнародних угод чи звичаю юридичних норм, що застосовуються у війнах, міжнародних і неміжнародних збройних конфліктах, забороняють використання певних засобів і методів ведення збройної боротьби, встановлюють захист прав індивіда в ході цієї боротьби та визначають міжнародно-правову відповідальність держав і кримінальну відповідальність фізичних осіб за їх порушення. 3. Сьогодні немає єдиної загальновизнаної доктринальної і, отже, нормативної точки зору на систему МГП, що свідчить про триваючі процеси її становлення й інституціоналізації. Узагальнення доктринальних позицій відносно системи МГП, надало змогу запропонувати наступну елементну (суб’єктно-об’єктну) систему МГП, яка регулює: початок війни; нейтралітет держав, які не беруть участь у воєнних діях; обмеження воюючих у виборі засобів і методів ведення воєнних дій; захист учасників збройного конфлікту (комбатантів), захист жертв збройних конфліктів (поранених, хворих, військовополонених), захист цивільного населення; закінчення воєнних дій і стану війни; відповідальність за порушення МГП. 4. Принципи МГП мають системний характер і разом з його нормами утворюють не тільки певну єдність, але й, у свою чергу, ведуть до виникнення системності норм МГП, як специфічної галузі міжнародного публічного права. 5. У формуванні системи джерел МГП визначальну роль відіграв міжнародний звичай, за допомогою якого вперше були закріплені правила поведінки воюючих. 6. Основними нормативними блоками МГП є Гаазькі конвенції 1907 р. і Женевські конвенції 1949 р. з Додатковими протоколами до них 1977 р., норми яких мають загальний і універсальний характер та є обов'язковими для виконання і дотримання державами-учасницями. Разом із тим, у рамках світового співтовариства триває процес кодификації звичаєвих норм і розроблення нових міжнародних актів у сфері МГП, обумовлений розвитком рівня озброєнь, застосовуваних у ході збройних конфліктів, а також сучасного досвіду їх проведення. 7. У теперішній час існує значна кількість норм, які стосуються регламентації оголошення війни та її початку, визначення правових наслідків початку війни, кола учасників воєнних дій та їхнього правового статусу. Ці норми містяться у великій кількості різних міжнародно-правових актів, які найчастіше не належать до нормативного масиву суто МГП. Унаслідок цього об'єктивується необхідність здійснення кодифікаційних робіт із метою зведення міжнародних норм і напрацьованих звичаїв у єдиний акт з метою підвищення ефективності правового регулювання найважливіших інститутів МГП. 8. Механізм дотримання і реалізації норм МГП здебільшого обмежений рамками міжнародно-правових заходів, спрямованих на активізацію міждержавного співробітництва з метою забезпечення узятих зобов'язань на міжнародному рівні, тобто здійснюється в нормативно-організаційних межах імплементації норм МГП на міжнародному рівні. До системокомплексу таких заходів належать заходи контрольного характеру, що лежать в основі та виступають як найважливіший елемент міжнародного механізму захисту прав людини. 9. Поліоб'єктність контролю у сфері МГП, залежно від змісту договірних зобов'язань, що підлягають перевірці, викликає, у свою чергу, і полісуб’єктність організаційних структур контрольних органів, створюваних державами. 10. Системний характер МГП актуалізує діяльність держави та її органів щодо формування національного імплементаційного механізму, який містить відповідні структурно-функціональні елементи: а) закріплені в національному правопорядку правові засоби забезпечення реалізації міжнародних зобов'язань по захисту жертв війни на внутрішньодержавному рівні; б) система державних органів, уповноважених на реалізацію цих зобов'язань; в) національна правозастосувальна практика. В Україні найбільш слабким елементом такого механізму виступає правозастосувальна практика. Запропоновані висновки і положення утворюють елементний склад цілісної теорії становлення МГП, що застосовується в період збройних конфліктів, як найважливішої галузі міжнародного публічного права. Формулюються основні напрямки розвитку й удосконалення міжнародно-правової регламентації найважливіших інститутів цієї галузі, даються науково-практичні рекомендації, спрямовані на вирішення цього політичного й організаційно-правового завдання. |
