У дисертації розв’язано науково-прикладне завдання розробки методики комплексної оцінки ефективності міжбюджетного регулювання, визначення концептуальних засад державної політики міжбюджетного регулювання, обґрунтування заходів підвищення ефективності системи міжбюджетного регулювання у контексті забезпечення економічної безпеки України. Результати проведеного дисертаційного дослідження дозволяють зробити наступні висновки та рекомендації: 1. Належне функціонування системи бюджетної безпеки держави вимагає здійснення постійного моніторингу соціально-економічних процесів з позиції їхнього впливу на стан бюджетної безпеки, оцінки та аналізу ефективності державної політики у цій сфері. Для цього необхідно визначити індикатори бюджетної безпеки та їх порогові значення, за допомогою яких можна отримувати кількісну оцінку рівня бюджетної безпеки. В якості індикаторів оцінки безпечного функціонування бюджетної системи держави найбільш інформативними та доцільними є наступні показники: загальний державний борг, у відсотках до ВВП; обсяги внутрішнього та зовнішнього боргу, у відсотках до ВВП; загальний дефіцит бюджету, у відсотках до ВВП; рівень перерозподілу ВВП через консолідований бюджет; видатки Державного бюджету в цілому до ВВП, у відсотках; частка місцевих бюджетів у бюджетній системі держави; частка місцевих бюджетів у відсотках до ВВП; частка трансфертів у доходах місцевих бюджетів. Використання цих індикаторів в загальній системі моніторингу національної економічної безпеки дозволяє визначити причини кризових ситуацій у бюджетній сфері, оцінити ступінь небезпеки тих чи інших загроз, що виникають у ній, для економіки країни. 2. Аналіз існуючих моделей міжбюджетних відносин дозволяє виділити такі основні критерії їх класифікації: за базовою концепцією (моделі бюджетного унітаризму та бюджетного федералізму); за рівнем централізації (централізовані, децентралізовані та кооперативні моделі); за способом міжбюджетного вирівнювання (німецька, американська, канадська, унітарна моделі); за принципом розподілу доходів (принцип розподілу податків, принцип квотування, принцип закріплення податків). Ефективність моделі міжбюджетних відносин залежить від збалансованої взаємодії таких основних чинників, як рівень децентралізації бюджетної системи, наявність механізму розподілу джерел доходів, питома вага доходів і витрат державного бюджету, обсяг і способи міжбюджетного вирівнювання тощо. В кожному конкретному випадку вибір тих чи інших чинників моделі повинен базуватися на багатому міжнародному досвіді і враховувати конкретні економічні та політичні відносини в державі. 3. З метою виявлення загроз національній економічній безпеці, які формуються у сфері міжбюджетного регулювання, та визначення пріоритетних напрямків їх усунення доцільно організувати постійний моніторинг його ефективності. У якості інструменту такого моніторингу у дисертаційній роботі пропонується аналітична модель для кількісного вимірювання та комплексного аналізу ефективності міжбюджетного регулювання. В основі зазначеної моделі лежить поєднання методу порівняльної кількісної оцінки з ідеями SWOT-аналізу, що дозволило запропонувати авторський підхід до проведення комплексного аналізу ефективності функціонування системи міжбюджетних відносин. Розроблена модель дозволяє на основі порівняльного аналізу оцінити ефективність системи як з позицій загальнонаціональних інтересів, та і з позицій регіонального розвитку, своєчасно виявити недоліки та визначити основні напрямки удосконалення системи міжбюджетного регулювання. 4. Протягом досліджуваного періоду ефективність механізму міжбюджетного вирівнювання була досить низькою. При цьому міжбюджетні трансферти мали досить раціональну структуру та порівняльно невеликі обсяги. Найнижчий рівень ефективності міжбюджетного вирівнювання був у 2004 році, після чого з кожним роком механізм формульного підходу послідовно удосконалювався і став відігравати все більш значну роль в міжбюджетному регулюванні, посилюючи вплив на його ефективність. У 2005 році міжбюджетне вирівнювання вже забезпечувало більш половини загальної оцінки ефективності, а за плановими показниками бюджету на 2007 рік інтереси центру в міжбюджетному регулюванні вже майже на 90% забезпечуються за рахунок якісного міжбюджетного вирівнювання. Таким чином, для підвищення ефективності міжбюджетного регулювання центральна влада все більше уваги приділяє удосконаленню механізму міжбюджетного вирівнювання, і все менше – шляхам удосконалення структури міжбюджетних трансфертів. 5. Реалізація державної політики у сфері регулювання міжбюджетних відносин потребує вдосконалення відповідної законодавчої бази. На законодавчому рівні якісне поліпшення нормативно-правової бази має передбачати регламентацію перебігу бюджетного процесу шляхом її уніфікації, консолідації та спрощення; приведення її у відповідність із законодавством, що регламентує розвиток соціальної сфери держави; усунення суперечностей у чинній нормативно-правовій базі оподаткування; підвищення кваліфікованості та професіоналізму розробки та реалізації бюджету на всіх рівнях. 6. Першочерговими завданнями у сфері регулювання міжбюджетних відносин на методологічному рівні є: - удосконалення методики використання формульного підходу до міжбюджетного вирівнювання та формули розрахунку міжбюджетних трансфертів на районному рівні; - створення єдиної методологічної бази використання програмно-цільового методу бюджетування та середньострокового бюджетного планування для державного та місцевих бюджетів; - удосконалення методики оцінки ефективності міжбюджетних відносин та застосування її при щорічному моніторингу виконання державного бюджету, розробці Основних напрямів бюджетної політики та проекту Закону про державний бюджет України на наступний рік. В основі такої методики може бути використаний запропонований в дисертаційній роботі підхід до комплексної оцінки ефективності міжбюджетного регулювання. Порівняльна оцінка ефективності міжбюджетного регулювання на регіональному рівні дозволить вчасно виявити існуючі та потенційні загрози економічній безпеці держави, та застосувати превентивні заходи для виправлення ситуації. 7. Комплексний аналіз ефективності системи міжбюджетного регулювання показав, що прийняття Бюджетного кодексу стало першим системним кроком, який заклав основи формування нової системи міжбюджетних відносин. Однак, його прийняття не вирішило всіх проблем, пов’язаних з забезпеченням самостійності місцевих бюджетів та стратегічними цілями регіонального розвитку. Головною проблемою міжбюджетних відносин залишається значна централізація фінансових ресурсів. Все більше місцевих бюджетів стають залежними від міжбюджетних трансфертів, що надаються їм з державного бюджету. Серед основних проблемних питань, що набувають на сьогоднішній день особливої актуальності, слід, в першу чергу, відзначити: значну централізацію повноважень держави щодо розподілу міжбюджетних трансфертів; недоліки формульного підходу до розподілу обсягів міжбюджетних трансфертів; невизначеність у розподілі бюджетних повноважень між владою різних рівнів; недосконалість застосування програмно-цільового методу формування бюджетів. 8. Головними шляхами підвищення ефективності державного регулювання міжбюджетних відносин є: - зміцнення місцевих бюджетів за рахунок підвищення власної доходної бази місцевих бюджетів та стимулювання розвитку регіонів; - включення системи міжбюджетних відносин в єдину систему управління державними фінансами, що передбачає вдосконалення застосування програмно-цільового методу на рівні місцевих бюджетів, розвиток стратегічного та середньострокового планування місцевих бюджетів, посилення системи контролю за виконанням місцевих бюджетів та використанням міжбюджетних трансфертів і створення на її основі аналітичної системи оцінки ефективності міжбюджетного регулювання; - підвищення ролі бюджетів розвитку на місцевому рівні з метою посилення їх впливу на інвестиційну та інноваційну активність за пріоритетними напрямками структурної перебудови і розвитку економіки регіону. 9. Основними напрямами державної політики міжбюджетного регулювання на сучасному етапі є: - подальша децентралізація бюджетного процесу, зростання фінансової самостійності місцевих бюджетів. Зокрема, для підвищення власної доходної бази місцевих бюджетів необхідно розширити фіскальну автономію за рахунок закріплення за місцевою владою податків і зборів та впровадження нових податків на загальнонаціональному і місцевому рівнях; - зміна політики вирівнювання фінансових можливостей регіонів на політику стимулювання їх розвитку. Головні завдання в цьому напрямку пов’язані з удосконаленням формульного підходу до вирівнювання фінансового стану місцевих бюджетів та з підвищенням ролі та значення бюджету розвитку в місцевих бюджетах; - подальше впровадження програмно-цільового методу, стратегічного та середньострокового бюджетного планування на місцевому рівні. Це одне з пріоритетних завдань бюджетної політики, яке сприятиме становленню ефективного місцевого самоврядування, покращенню його фінансово-матеріальної, правової, організаційної самостійності, наближенню до світових стандартів; - прискорення проведення адміністративно-територіальної реформи, здійснення її разом з міжбюджетним реформуванням; - розвиток системи контролю та аналізу ефективності міжбюджетних відносин як на державному, так і на регіональному рівнях. Такий механізм може стати однією з форм досягнення прозорості бюджетного процесу та підвищення ефективності використання бюджетних коштів. | 