Проведений політологічний аналіз дозволив автору виявити провідні тенденції, закономірності, пов’язані з історією питання, визначенням місця і ролі самоврядного інституту в сучасних умовах державотворення, його позитивні сторони і основні недоліки у контексті ефективної організації управління на субнаціональних територіальних рівнях, відповідність їх принципів і засад європейським стандартам. Реалізуючи поставлені дослідницькі завдання, автор дисертації прийшов до таких висновків-пропозицій. 1. На основі вивчення і узагальнення досвіду світової політичної науки щодо підвищення ролі місцевого управління, його організаційно-правової основи, ролі у державотворчих процесах автор дослідження подає своє тлумачення терміну “місцеве самоврядування”, визначаючи його за формами вияву як різноманітну діяльність людей, спрямовану на розв’язання місцевих проблем власними зусиллями та під свою відповідальність. Викладена автором точка зору на зміст і сутність місцевого самоврядування є особистим внеском у доповнення теорії і практики цього суспільно-політичного інституту. 2. Місцеве самоврядування в Україні все більше виявляє себе як самобутня форма організації територіальної громади. Але його становленню і подальшому розвитку на перешкоді постають: недосконалість і непослідовність законодавчого регулювання; відсутність у багатьох випадках місцевої політичної еліти достатньої фахової та професійної компетенції, дієвого механізму впровадження в життя стратегічної парадигми самоврядування, достатнього ресурсного забезпечення, цілісної регіональної політики, статутів територіальних громад; завищені очікування швидких результатів від нової системи управління і відчуження самого населення територіальної громади від реальної участі в управлінні місцевими справами; низький рівень муніципальної просвіти мешканців; “пострадянський синдром” і його стереотипи; неефективність прогнозування на місцевому рівні. 3. Ключовим напрямом реформування місцевого самоврядування стає реалізація принципів поділу влади на засадах децентралізації, деконцентрації владних повноважень, субсидіарності, доступності, повсюдності, взаємної врівноваженості через систему “стримувань і противаг” в умовах взаємоконтролю. 4. Істотно впливає на процес муніципального руху і розвиток місцевого самоврядування рівень співпраці різноманітних асоціацій, об’єднань, громадських організацій, спільна і активна діяльність яких розширює спектр пошуку форм взаємодії на засадах партнерства, співробітництва, кооперації. Автором зроблені доповнення до окремих напрямів цієї співпраці. 5. Сучасне самоврядування передбачає принципово нові підходи до визначення його територіальних основ. Проведення адміністративної та адміністративно-територіальної реформ сприятиме, на думку автора, формуванню дієздатної адміністративно-територіальної одиниці із самодостатніми повноваженнями, ресурсами, гарантіями захисту, спроможної забезпечити стабільність і єдність стандартів якості і рівня життя населення. Широкого застосування набуває договірна практика та укладання багаторічних угод з вищими гілками влади, різними органами самоврядування, державними виконавчими структурами, встановлення взаємовигідних зв’язків з окремими регіонами України., країнами СНД, особливо у прикордонних областях, на якісно нових засадах – незалежності, самостійності, взаємної зацікавленості та користі. 6. Вразливою стороною діяльності органів місцевого самоврядування на сучасному етапі автор вважає матеріально-фінансову. Повноцінність існування територіальних громад залежить від ресурсного забезпечення (фінансово-економічного, земельного та майнового, енергетичного, соціально-культурного, громадсько-політичного, організаційного, правового, інтелектуального, кадрового та ін.), його чіткого призначення, механізму використання, шляхів компенсації та трансформації усіх видів фінансів з метою задоволення громадських потреб населення. Посилити і закріпити пошук оптимізації управління місцевим та регіональним розвитком спроможне міжсекторне співробітництво місцевої влади, підприємницьких структур і громадських організацій. 7. У ході політологічного аналізу змісту діяльності обласних та районних рад автор доходить висновку, що ці представницькі органи повинні мати свої виконавчі комітети, підзвітні і підконтрольні радам, а через них – і територіальним громадам. Дисертант переконаний, що система виборів до обласної ради потребує модернізації. На думку автора, більш ефективними були б вибори депутатів за змішаною системою. Перспективним з точки зору розвитку місцевої демократії автор вважає виборність голів державних адміністрацій. Збалансованість та врівноваженість місцевих гілок влади забезпечуватимуться через інструменти впливу системи “стримувань і противаг”, яка блокуватиме узурпацію влади та зловживання нею з боку посадових осіб та державних службовців. Спірні питання між радами та адміністраціями розв’язуватимуться, як вважає дисертант, через адміністративну юстицію і мережу адміністративних судів. Автор вніс пропозиції, які доповнюють чинну систему “стримувань і противаг”. 8. Оптимізація шляхів становлення місцевого самоврядування потребує нового осмислення ролі та статусу депутатів місцевих рад. Автор пропонує: скорочення кількості депутатського корпусу на всіх рівнях самоврядування; перехід частини депутатів після їх обрання на постійну роботу до рад; формування рад за об’єднувальним принципом (це стосується районних у місті рад); започаткування договірної практики, солідарної відповідальності за стан справ у межах територіальних громад депутатів спільно з підприємствами, організаціями, установами, осередками політичних партій, громадськими організаціями; підвищення правової культури. Реформуванню і модернізації підлягають і виконавчі комітети органів місцевого самоврядування. 9. Розвиток демократії на місцевому рівні та соціальної бази місцевого самоврядування повинен набувати конкретних ознак. Так, важливим інструментом демократії є “місцеві ініціативи” – різного роду ради споживачів послуг, пенсіонерів, інвалідів, а також прямі форми волевиявлення (вибори і референдуми). Крім того, демократичне місцеве управління неможливо здійснювати без інформування населення, врахування громадської думки. Місцева преса не завжди подає об’єктивну інформацію про діяльність місцевих рад, бо більшою мірою комерційна в своїй основі. Отже, на думку автора, на рівні територіальних громад доцільно створити діючу комунікативно-інформативну мережу, яка забезпечуватиме доступ населення до найважливіших подій місцевого життя, участь в обговоренні і вирішенні нагальних питань громади. 10. Багатогранність проблем становлення сучасного місцевого самоврядування зумовлює потребу подальших системних реформ на всіх рівнях управління. Так, на рівні вищих гілок влади нагальними, на думку дисертанта, є: розробка та ухвалення загальнонаціональної програми розвитку вітчизняного самоврядування, Муніципального кодексу; забезпечення децентралізації відповідними фінансовими ресурсами; конкретизація стратегічного планування розвитку регіонів і малих міст; широка підтримка місцевих новацій; визнання державою інституту місцевого самоврядування як рівноправного партнера у наданні адміністративних та громадських послуг населенню; створення законодавчої бази, що виключала б безсистемність, неузгодженість, розпорошеність підходів до визначення статусу, компетенції його органів, відповідала загальноприйнятим положенням Європейської хартії місцевого самоврядування і гарантувала вільне здійснення повноважень і функцій. На територіальному рівні інноваційними можуть бути, як вважає автор, досягнення збалансованості місцевих гілок влади (на засадах партнерства, співробітництва, солідарної відповідальності через визначення конкретних сфер її); забезпечення ресурсного, стратегічного та інноваційного планування територій і громад, місцевого і регіонального розвитку; розширення практики розробки та ухвалення статутів територіальних громад; ефективне використання міжсекторного співробітництва, муніципального маркетингу та менеджменту; створення цілісної системи у наданні населенню необхідних соціальних послуг; проведення постійних моніторингів, конкурсів, експериментів на всіх рівнях самоврядування з метою виявлення нетрадиційних самоврядних практик, передових фахівців тощо; формування нової генерації управлінської еліти та стимулювання її діяльності, персоніфікація відповідальності за наслідки управлінських рішень; уведення інституту місцевого омбутсмена з метою більшої захищеності прав громадян на місцеве самоврядування. 11. Перспектива сучасного місцевого самоврядування, за переконанням автора дисертації, пов’язана з подальшим удосконаленням концепції його розвитку і застосуванням моделей і методів управління, адекватних суспільно-політичним умовам: формування інститутів громадянського суспільства, територіальної громади та регіонального самоврядування; утвердження нової системи цінностей на принципах самоорганізації і самоуправління; пошук оптимальної моделі адміністративних меж для ефективного здійснення місцевого самоврядування; удосконалення його системи, в першу чергу, обласних та районних рад (через створення власних виконавчих органів); врегулювання питань комунальної власності як матеріально-фінансової основи; розмежування “предметів відання”, компетенції, повноважень між місцевими гілками влади, різними рівнями самоврядування; опертя на широкі громадські ініціативи. Отже, автор дисертації через призму політологічного аналізу зробив спробу виявити та визначити характерні закономірності, особливості тенденції процесу становлення сучасного місцевого самоврядування в перехідний період державотворення, вважаючи, що розбудова відкритого громадянського суспільства неможлива без підвищення активності українських самоврядних структур, по-справжньому повноцінних і самодостатніх у відстоюванні інтересів територіальних громад. Наша держава, визначивши геополітичну стратегію розвитку, скоригувавши парадигму управління, незворотно стала на шлях утвердження самоврядних засад. Сприяє цьому і наука політологія, яка досліджує природу і сутність, зміст і механізм здійснення влади, закладає теоретичний і практичний фундамент для того, щоб головним пріоритетом місцевого самоврядування були інтереси, блага людини, захищеність її природних прав і свобод. |