Революційні відкриття в галузі науки, а також світові катаклізми початку ХХ ст. визначили формування нового світосприйняття. Разом із художниками модернізму О.Архипенко та І.Кавалерідзе створюють нову художню культуру. У пошуках опори майстри звертаються до спадщини стародавніх культур світу, народного мистецтва, християнського середньовіччя, яким притаманна цілісність світосприйняття. Їх творчість має міфопоетичну спрямованість. У світосприйнятті скульпторів поєднується історичне і міфологічне мислення. Наука і мистецтво XIX – XX ст. проникають у міфологічні першооснови сучасної свідомості. Міф дає можливість пояснення картини світу. Через міфопоетичний аспект скульптури О.Архипенка та І.Кавалерідзе ми маємо можливість побачити глибинний взаємозв’язок світу архаїки і світу цивілізації. Необмежені просторові і часові рамки міфологізму ХХ ст. сприяли створенню нових форм вираження в скульптурі О.Архипенка та І.Кавалерідзе. Головна тема творчості О.Архипенка – “жінка-мати-богиня”. Міфопоетика жіночої сутності в мистецтві майстра має еволюцію: від жінки-матері, яка народжує дитину, до субстанції, яка породжує всесвіт. В його скульптурі новий всесвіт антропоморфний і представлений символічною фігурою жінки. Ця ідея об’єднує скульптури О.Архипенка з творами стародавнього світового мистецтва. Скульптура О.Архипенка створює атмосферу, яка пронизана тонкою грою почуттів та емоцій, магією стародавніх вірувань чи релігійною містикою – те, до чого прагнули символісти. Образ жінки-матері-богині у творчості скульптора має позитивне та життєстверджуюче начало. Вплив ідей “філософії життя” на світогляд О.Архипенка найбільш виражений у мотивах танцю і поцілунку. Експерименти з прозорими матеріалами, активізація простору відносно до маси були зумовлені прагненням О.Архипенка до вираження метафізичної реальності. Спираючись на світову культуру, О.Архипенко створив міфопоетичні скульптурні образи, які мають значення для всього людства. На противагу агресії та деструкції деяких творів європейського авангарду його творчості притаманне життєстверджуюче звучання і висока естетика. Архетипи: Прометей, герой-жертва, мандрівник, гора є найважливішими ознаками міфологічного мислення І.Кавалерідзе. Масштабність образів, народжених на основі міфопоетичного світосприйняття, знакова виразність композицій роблять монументи І.Кавалерідзе приналежними не тільки конкретному часу, а й культурі загалом. Майстер показав, що монументальна скульптура ХХ ст. не померла. На відміну від О.Архипенка, який все життя продовжував свій великий експеримент, втілення новаторських ідей у скульптурі І.Кавалерідзе пов'язане, перш за все, з періодом 1910-х – 1920-х рр. У міфопоетиці його творчості виражені ідеї революційного романтизму. Після утвердження тоталітарного суспільного ладу (вираженого в мистецтві соціалістичного реалізму) пошук майстром нових шляхів у монументальному мистецтві практично припинився. На прикладі пам’ятників “Героям революції” (1918), “Артему” в Бахмуті (1924) і Слов’яногорську (1927) І.Кавалерідзе показана трансформація героя в мистецтві першого десятиліття радянської влади: від маси – до міфічного героя (Прометей, Аполлон, Самсон та ін.), а далі – до рівного титану героя праці. Вони були втілені скульптором у грандіозних формах пам’ятників Артему – Ф.Сергєєву. Образ конкретного історичного персонажа переростає в міфічний образ людини-титана – творця Нового світу. Цей герой (людина праці), зрозумілий і трактований як новий соціальний тип, зайняв важливе місце в мистецтві 1920-1930-их рр. Трансформація образу відбувалася від умовних модерністських форм вираження (притаманні монументам Артему), до конкретної мови соціалістичного реалізму тоталітарного суспільства. І.Кавалерідзе вдалося здійснити важливе для монументальної скульптури завдання зв’язку часів: минулого, сучасного і майбутнього. Міфопоетика дала необхідну монументальному мистецтву ідеалізацію образу. Тема духовного служіння, розпочата І.Кавалерідзе і втілена в пам’ятнику княгині Ользі (1911), продовжувалася в монументальній творчості скульптора протягом усього життя. Нприклад: пам’ятники Т.Г.Шевченку (1909; 1918; 1925; 1926), Г.С.Сковороді (1926; 1971; 1973), проекти пам’ятника Ярославу Мудрому (1949; 1962; 1968). У пам’ятниках Т.Г.Шевченку в Полтаві (1925) і Сумах (1926) І.Кавалерідзе міфологізує образ народного поета як людини-титана, людини-гори. Це досягається за допомогою з’єднання в єдине ціле фігури Кобзаря з горою-курганом-пірамідою. У творах О.Архипенка та І.Кавалерідзе, в яких виявилися як національні, так і загальнолюдські архетипи і міфологеми, можна знайти не тільки буквальне існування міфологічних образів, але й намагання звільнитися від обмеженості та утвердити людину у вічному існуванні. Міфопоетична спрямованість розширила часові та просторові межі і діапазон творчості скульпторів, дала вихід із соціальних проблем на загальнолюдські. Для часів хаосу є характерним прагнення до гармонії. Міфопоетика дає основу для здобуття цілісності світосприйняття. Міфологізм на початку ХХ ст. проявив себе як тип модерністського мислення. У мистецтві створюються нові міфологічні моделі буття. Для творчості О.Архипенка та І.Кавалерідзе, як і для мистецтва модернізму, характерне поєднання індивідуального і колективного міфу. Завдання, які вирішували О.Архипенко та І.Кавалерідзе, актуальні і для сучасного мистецтва. Вивчення творчості цих видатних скульпторів допомагає зрозуміти роль міфопоетики як фундаментальної основи мистецтва. | 