У висновках до дисертаційної роботи викладено і систематизовано основні теоретичні та практичні результати дослідження. У центрі уваги знаходяться, насамперед, способи реалізації ідеї перетворення у художньо-мовленнєвих системах М. В. Гоголя та М. О. Булгакова. Дослідження метаморфози як фігури перетворення у складі індивідуально-авторської системи дало підстави визначити повний спектр образів, характерних для суб’єкта і об’єкта перетворення у художній прозі М. В. Гоголя та М. О. Булгакова, і – ширше – наблизитися до більш точного визначення цих образів у міфопоетичній системі східних слов’ян. Метаморфози будуються за дев’ятьма моделями: антропоморфною, артефактуальною, атрибутивною, зооморфною; моделлю, суб’єктом чи об’єктом якої є першоелементи буття; астральною, вегетативною, орнітальною та просторовою. Пріоритетними образами для лівого і правого боків фігури перетворення у творчості М. В. Гоголя та М. О. Булгакова є антропоморфні, тобто суб’єктом та об’єктом метаморфоз у більшості випадків є людина. Це дає підстави зробити висновок про сталу антропоморфність художньо-образної картини світу письменників. Семантику ситуації перетворення визначають предикати перетворення. Центральну зону об’єктивації метаморфоз складають ядерні предикати перетворення, у функції яких можуть виступати чотири дієслова: “превращаться”, “преображаться”, “возрождаться”, “воскресать”. Ядерні предикати можуть вказувати на метаморфозу поза контекстом, вони мають тільки значення перетворення. Спектр ядерних предикатів є подібним у художньо-мовленнєвих системах М. В. Гоголя та М. О. Булгакова, хоча вживаються ці предикати з різною активністю, і це є ще одним свідченням на користь їх віднесення до мовних предикатів перетворення. До центральної зони об’єктивації метаморфози також належать предикати, трохи віддалені від ядра. У цій функції виступають дієслова, що мають декілька значень, одне з яких передає ідею перетворення і фіксується в авторитетних тлумачних словниках сучасної російської літературної мови: “делаться”, “становиться”, “быть”, “обращаться”, “воплощаться”, “перевоплощаться”, “оживать”, “принимать”. Семантично близькими до предикатів центральної зони є об’єктивації метаморфози у формі орудного відмінка імені. Ця форма об’єктивації ідеї перетворення належить до найдавніших. Центрально-маргінальну (перехідну від центру до периферії) зону об’єктивації метаморфози реалізує група предикатів, значно віддалена від ядра і центру: “казаться”, “представляться”, “видеться”, “слышаться”, “чудиться”, “мерещиться”, “грезиться”, “мниться”. Вони об’єктивують ідею перетворення у темний період добового циклу (ввечері, уночі), тобто у такий період часу, який визначається міфопоетикою східних слов’ян як хтонічний час доби; у міфосвітах неповної фактивності, що знаходяться на межі реального та ірреального світів – сну, галюцинування, марення; під час афективних станів, викликаних емоціями страху, відчаю. Периферійну зону об’єктивації метаморфози склали ДФПП, які оказіонально оформлюють ідею перетворення (“расцветать”, “выбегать”, “таять”, “соткаться”, “сгущаться”, “вылепляться”, “литься”, “распадаться”, “рассыпаться”, “зажигаться”, “одеваться”, “называть”, “падать” та багато інших). Відповідно, поза контекстом ці дієслова, якщо вони фігурують у ситуаціях перетворення, складають периферію великої групи засобів об’єктивації ідеї перетворення, максимально віддаляючись від ядра, центру і відокремлюючись від перехідної (середньої) зони. Ідею перетворення такі дієслова передають тільки у контексті. Визначено, що переважну більшість одиниць, які вказують на ідею перетворення у художньо-мовленнєвих системах М. В. Гоголя та М. О. Булгакова, склали ДФПП (їх відношення до мовних предикатів становить пропорцію 90:10). Використання ДФПП у художньому мовленні кожного автора є своєрідним і відбиває індивідуально-авторські способи об’єктивації ідеї перетворення. Отже, цінність дискурсивних предикатів полягає у тому, що вони показують резерви мови у реалізації ідеї перетворення, а також особливості індивідуально-авторського слововживання письменника. Дослідження ідеї перетворення у міфосвітах позасвідомого (сну, марення, галюцинування) у художньо-мовленнєвих системах М. В. Гоголя та М. О. Булгакова дало можливість визначити традиційні та індивідуально-авторські метаморфози. Традиційні метаморфози є ізоморфними художнім авторським і будуються за однаковими моделями. Ідея перетворення у міфосвітах сну та марення реалізується, насамперед, ДФПП; міфосвіт галюцинування об’єктивується ДФПП та предикатами “умовного перетворення”, що складають центрально-маргінальну зону і є словами-сигналами міфосвіту галюцинування. Таким чином, саме мовна структура метаморфози створює у художній прозі М. В. Гоголя та М. О. Булгакова гетерогенний зв’язок між мовою та міфом, виявляє ресурси міфопоетичної мови, а через конструкції метаморфози проглядають певні стереотипи міфопоетичного мислення. Висновки роботи стосуються аналогічних досліджень складових гармонійної системи Універсуму, яка відкрита художній підсвідомості, але слабко фіксується свідомістю у повсякденному житті. Дослідження художньої творчості – провідної серед сучасних форм об’єктивації системи міфопоетичних значень – допоможе більш ґрунтовно вивчити як ментально-вербальну картину світу митця, так і проблеми мовного буття етносу. Додаток складає словник метаморфоз, зафіксованих у художньо-мовленнєвих системах М. В. Гоголя та М. О. Булгакова. |
