Анотація до роботи:

Марків Р. В. Міфологічний фольклоризм в українській літературі початку ХХ століття (на матеріалі творів Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського, Лесі Українки). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.07 – фольклористика. – Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2008.

Дисертація є комплексним дослідженням феномену міфологічного фольклоризму в українській літературі. У роботі на основі аналізу міфологічних образів, фольклорних сюжетів і мотивів у структурі художніх творів Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського, Лесі Українки й інших письменників окреслено основні тенденції розвитку фольклоризму в писемній творчості початку ХХ ст., визначено сфери і явища фольклору, які виявили найбільшу здатність до актуалізації та формально-змістових перетворень у літературі. Досліджено способи трансформації фольклорного елементу в різних за стилем і художніми пошуками авторів.

Фольклоризм як одна з форм взаємодії народної творчості й літератури відображає важливу роль усної словесності у формуванні національного письменства у різні періоди його історичного розвитку. У той же час фольклорно-літературні зв’язки у різні епохи мали неоднакову інтенсивність, відрізнялися формами та способами, які ускладнювалися з удосконаленням мистецької техніки обох художніх систем.

Фольклоризм в українській літературі початку ХХ ст. був органічною потребою писемної творчості в освоєнні навколишньої дійсності. Відтак національний фольклор став одним з основних джерел становлення новітніх способів відображення реальності, засобом акумулювання та сутнісного позиціонування філософських, морально-етичних та естетичних ідей у літературних творах цієї доби.

Міфологічний фольклоризм у тогочасному письменстві виявився на рівні жанру, сюжету, мотиву, персонажа, стилістики.

На основі аналізу міфологічного фольклоризму вершинних творів української літератури початку ХХ ст. (“В неділю рано зілля копала” О. Кобилянської, “Тіні забутих предків” М. Коцюбинського, “Лісова пісня” Лесі Українки та ін.) з’ясовано, що найвищим трансформаційним коефіцієнтом був наділений образний (образно-персонажний) рівень фольклорного твору, що дозволяє здійснювати низку змістових модифікацій.

На рівні сюжету чи жанру такі перетворення певною мірою регламентовані сталістю фабульних схем, в яких генологічна пам’ять зберігає оцінку дій.

Різноманітними функціями і символічними значеннями володіють міфологеми і фольклореми, задіяні на різних рівнях мистецьких творів.

Загальна тенденція міфологічного фольклоризму в українському неоромантизмі виразилася в реконструюванні синтагматичного рівня міфу, що засвідчувало оригінальність авторського підходу до міфології, появу літературної міфотворчості.

Первісна функціональність міфології змінюється з розвитком фольклорних жанрів; у літературі ці трансформаційні процеси посилюються, формуючи своєрідну смислову гру з відомими сюжетами, мотивами й образами.

Взаємодія міфології і фольклору з національною літературою становить невід’ємну ланку загального поступу українського словесного мистецтва. Період початку ХХ ст. є найбагатшою фазою у розвитку феномену фольклоризму в українському письменстві від часу його виникнення.