1. У ситуації епохи кризи в образотворчому мистецтві Одеси останньої третини ХХ – початку ХХI ст. вбачається тенденція до подолання хаосу з метою відтворення цілісної картини світу: повернення втраченої гармонії людини з природою, з іншими людьми, з Богом. З метою подолання екзистенціальної кризи митці звертаються до вічних тем і образів, проявлених у світовій і національній українській міфології. Міф переводить свідомість з побуту в буття, розширює просторово-часові межі світосприйняття, здійснює зв’язок часів: теперішнього з минулим і майбутнім. Нелінійність міфологічного часу дає можливість існування у різних епохах. За допомогою міфу майстри Одеси стверджують життєво важливі для людства цінності, зберігають ієрархію “верху” і “низу”, чим протистоять хаосу. У їх творах відсутня притаманна постмодернізму іронія та деструкція. Художників, чия творчість вивчається, поєднує романтичне прагнення до піднесеного. На відміну від універсальності образів, характерних для мистецтва тоталітарного устрою, твори періоду останньої третини ХХ – початку ХХI ст. базуються на особистому переживанні. У них присутні якості поезії, одкровення. Виходячи з аналізу творів одеських художників, можна зробити висновок, що звернення до міфу як до своєрідної матриці дозволяє поєднати індивідуальне (егоцентризм, притаманний нашому часу) із загальним. Оскільки митці не ставлять за мету точне ілюстративне зображення конкретних міфологічних текстів, а дають їх вільну інтерпретацію, можна говорити не про тему, а про мотиви та образи, які нескінченно переплітаються між собою та народжують своєрідні варіації на тему. Міфологічна модель допомагає сучасному твору набути більш глибокого та багатозначного змісту, робить його доступним для інтерпретації. 2. Вивчення міфологічних мотивів і образів у творах одеських художників останньої третини ХХ – початку ХХI ст. дозволяє виділити два основні типологічні напрямки звернення до міфології: неокласичне, де античний міф виступає як парадигма; фольклорне, в якому здійснюється ремінісценція мотивів і образів традиційної національної культури в індивідуальній міфотворчості. 3. На основі художньо-стилістичного аналізу та створеного ілюстративного додатку нами встановлено, що у творах майстрів неокласичного напрямку: О.В. Князика, Б.О. Румянцева, Ю.М. Єгорова, А.С. Шопіна, Г.А. Палатникова – найбільш поширеними є сприйняті від стародавньої міфології мотиви творення світу, бінарної єдності та протилежності чоловіка і жінки, мотиви діонісійства, змієборства, шляху, оновлення-звільнення, сну, народження-смерті-відродження. В їх творчості зберігаються гуманістичні принципи, що ґрунтуються на академічній системі освіти, де предметом вивчення є досконале тіло людини, яке, згідно з уявленнями давніх греків, являє собою модель світобудови. Міфологічні образи скульптури О.В. Князика та Б.О. Румянцева, що включені у простір міста (у тому числі садово-паркова скульптура), гармонізують довкілля. В живописі Ю.М. Єгорова і А.С. Шопіна природа постає в досконалому, райському стані. Світлоносне Чорноморське узбережжя показано ними як країна щастя – Аркадія. В образі величної природи передано відчуття вічного – міфологічного часу. 4. Основою індивідуальної міфотворчості художників фольклорного напрямку: М.І. Степанова, Ю.А. Коваленка, А.Д. Антонюка, В.П. Кабаченка – є народна культура, фольклор, традиції ритуальної організації життя. Міфологічне сприйняття буденного дозволяє майстрам створювати мистецькі твори з розвиненою оповідністю, у яких побут піднято до рівня буття. Вивчення творчості художників фольклорного напрямку дозволило виділити міфологічні мотиви і образи, що мають архетипічне інваріантне ядро: дерево, дім (храм), хрест, світове яйце, пращур (ворон як тотем, старий, воїн, козак), мати, дитина. Характерна для зображуваних персонажів бінарна опозиція “юність – старість” співзвучна протиставленню “життя – смерть” і пов’язана з архетипічними мотивами “вічного відродження”. Створюючи образ Батьківщини – України, художники трансформують його крізь враження від власної “малої батьківщини” – від місця, де вони народились і зросли. Завдяки тому, що особисте світосприйняття Ю.А. Коваленка, А.Д. Антонюка, В.П. Кабаченка співзвучне архетипічній моделі світоустрою, яка втілена у народній творчості, образ Батьківщини в їх композиціях має монументальний, символічний характер при збереженні емоційної життєвої переконливості. Сакралізована природа сприймається як образ світобудови. У монументальних картинах-панно Ю.А. Коваленка “Батьківщина”, А.Д. Антонюка “Поклоніння Землі й Воді” цьому відповідають симетрична композиція з виділеним духовним центром (Богоматір, храм та ін.). 5. В результаті дослідження виявлено, що у станкових творах одеських митців практично відсутній класичний образ героя, “який жертвує особистим заради спільного блага”. Навіть у монументальному мистецтві такого героя як Спартак показано як атлета, що закликає народ на стадіон для фізичного вдосконалення. У графічному циклі “Іліада” Г.А. Палатникова герої знеособлені. Наприклад, образ Гектора, що йде на подвиг, втрачає чіткі обриси. Героєм стає сам художник, який емоційно проживає ситуацію війни, тобто знаходження на межі життя та смерті. У творчості М.І. Степанова, Ю.А. Коваленка, А.Д. Антонюка, В.П. Кабаченка з традиційної вікової триєдності “дитинство-зрілість-старість” зникає центральний етап виявлення активної дії героя. В мистецтві періоду кризи актуальним стає час потенції (дитина, підліток) та споглядання (старий, старець). Персонажі більшості творів зображені з напівзакритими очами (вони мріють або споглядають, знаходяться у стані марення), що свідчить про внутрішнє самозаглиблення. Встановлено, що у творах скульптури та живопису головним є образ жінки. У творах митців неокласичного напрямку жінка постає в ідеальному образі богині кохання і краси Афродіти-Венери. Жіночим образам картин Ю.М. Єгорова, А.С. Шопіна притаманне чуттєве начало. У мистецтві майстрів фольклорного напрямку жінку представлено в іпостасі матері – продовжувачки роду, богині. Творчості одеських художників міфологічного напрямку характерне ігрове начало, театралізація. Створюючи композиції, вони виступають у ролі режисера-постановника. Автори часто ідентифікують себе та близьких з міфологічними персонажами. Вони переживають грецький міф як дійові особи, зображують дружин в образах Венер, міфологізують своє дитинство. Наприклад, Б.О. Румянцев показує себе у вигляді Пана, А.С. Шопін у вигляді Діоніса. Авторський міф є спільною рисою творчості художників Одеси та мистецтва постмодернізму. 6. З’ясовано, що у пошуках зображальної традиції майстри звертаються до епох, що мали цілісну міфологічну свідомість, яка відображалась у відповідній образній формі. Тому актуальними виявляються архаїчне мистецтво, традиційне народне мистецтво, іконопис. Художньому втіленню міфологічних мотивів і образів відповідає цілісність, високий ступінь узагальнення форми. Монументальність властива не тільки скульптурним пам’ятникам. У живописних творах відбувається поєднання якостей, притаманних станковому і монументальному мистецтву. Форма картини-панно споріднює живопис сучасних художників з мистецтвом модерну кінця XIX – початку ХХ ст. При створенні художнього образу майстри звертаються до алегорії, метафори, гіперболи. Образно-стилістичний аналіз творів художників Одеси показує, що міфологічним джерелом для них стають не стільки літературні тексти, скільки твори образотворчого мистецтва: від грецької архаїки, слов’янських язичницьких образів до мистецтва модерну й авангарду. В їх творчості відбувається поєднання стародавніх першоджерел і творів епохи Відродження (в яких античні образи адаптовано до сприйняття людини нового часу), а також мистецтва бароко, класицизму, романтизму. Таким чином, твори одеських митців входять у контекст світового мистецтва. У творчості художників, що нами вивчаються, наявні риси, спільні для усього мистецтва другої половини ХХ – початку XXI ст., у тому числі притаманні постмодернізму. Митці освоюють спадщину світової культури, що призводить до розширення часових і просторових меж, полістилістики, цитатності. Хоча основою мистецтва одеських майстрів є середземноморська культура, можна відмітити їх інтерес до традиційного мистецтва Сходу. Твори свідчать про те, що у світобаченні художників християнське світовідчуття поєднано з язичницьким. 7. Дисертація відкриває перспективи для подальшого наукового дослідження. Передбачається розширити територіальні та часові межі вивчення проблеми міфологізму в образотворчому мистецтві України в цілому. |
