У Висновках узагальнено результати дослідження.
Образна система прозових творів В. Барки має виразні міфологічні та фольклорні витоки, що характеризуються реміфологізованою сюжетною обробкою, унікальною модифікацією фольклорної образності, влучним використанням народнопоетичних елементів. На основі характеристики поняття “народнорелігійна мораль” у результаті аналізу невідомих та маловідомих біографічно-творчих відомостей про В. Барку виокремлюються три плани концепції письменника-філософа: народно-традиційний, релігійно-містичний, “сковородизм”.
З огляду на триаспектність письменницького світорозуміння визначаються специфічні авторські концепти, що знайшли своє художнє переосмислення в прозовій спадщині. Серед них найбільш вагомі – “міф”, “символ”, “Дерево Життя”, “серце”, “селянська культура”, “хліборобська етика”, “мати”, “сміхова культура”, “Бог”, “віра”, “Ісус Христос”, “родовід”, “любов”, “душа” тощо.
У полісемантичному спектрі символічних назв романів “Жовтий князь” та “Рай” на основі асоціативного аналізу виокремлюються тенденційні смисли найважливіших символів. Зокрема, у семантичній структурі символу жовтого князя відзначається кілька смислів: “змій – диявол – ящур – дракон – бузувір”. Символ жовтий князь у В. Барки – реміфологізований образ, який зосередив у собі, з одного боку, ознаки автохтонного раціонально-експресивного світосприйняття українського етносу, а, з іншого боку, є виявом індивідуально-авторської міфосвідомості.
Авторський концепт, втілений у смислових виявах назви роману “Рай”, реалізується крізь полісемантичне різноманіття асоціативних символічних відтінків. Грунтуються вони переважно на етимологічно-міфологічній народній традиції, релігійно-містичних уявленням про образ раю. Виокремлюються такі символічні структури, в яких денотатом є рай: “рай – сад”, “рай – хата”, “рай – держава”, “рай – любов”, “рай – гармонія”.
Архетипна образна символіка прози В. Барки – універсальна і водночас унікальна модель світопояснення, що відображає структуру Всесвіту і знайшла своє системне впорядкування у письменницькому світобаченні, – моделі Дерева Життя. У В. Барки наявні дві схеми світоустрою згідно з моделлю Світового Дерева: по-перше, це художньо-символічна імпліцитна схема, втілена в образних системах прозового доробку письменника, вона представлена символами, які мають архетипну природу та характеризується міфологічними ознаками; по-друге, експліцитна “світоглядова” схема, в якій відображена модифікація давньосхідної моделі Дерева та християнської моделі світобудови (збережена в архіві письменника).
Символи “верхнього” світу Дерева Життя (небо, сонце, місяць, зорі) у письменника у своїй основі характеризуються як сакральні, божественні явища, наділені персоніфікованими ознаками, що відповідає народнотрадиційній схемі світосприйняття (“світло – темрява”, “Бог – диявол”, “порядок – хаос”, “світло – краса”, “світло – родина”).
Символи другого рівня Дерева Життя (хата (дім), серце і душа) відповідають цілісним уявленням письменника згідно із традицією народнорелігійної моралі та ідеям “філософії серця”. Створюючи структури “хата – могила”, “хата – поріг”, автор засвідчує сакральне ставлення українців до власної оселі згідно з первісно-містичними та релігійними народними уявленнями. В. Барка створює опозиційну структуру “свій – чужий”, грунтуючись на характеристиках ментального характеру українців, на етнічно-традиційних моделях світосприйняття.
Поліаспектністю характеризуються архетипні для українського світогляду символи серця і душі. Створивши смислові структури “серце – любов”, “серце – віра – народ”, “серце – віра – Бог”, “серце – краса”, письменник відтворив експресивні ментальні характеристики українців крізь традиційну модель народнорелігійного світовідчуття. В опозиційно-символічних структурах “душа – тіло”, “душа – гріх” втілились світоглядні аспекти письменника, що тотожні народно-міфологічним та християнським уявленням про душу. В. Барка виступає новатором у спробі надати символу душі структуралізованих властивостей: експліцитна “світоглядова” модель у контексті роману “Спокутник і ключі землі” розглядається як ієрархія душі.
Індивідуальний стиль В. Барки має виразно фольклорні ознаки на лексичному, фразеологічному та синтаксичному мовних рівнях. Фольклорна традиція покладена в основу створення значної кількості епітетів, порівнянь, метафор, оксюморонів, інверсій, тавтологій, градацій, оказіоналізмів тощо. Фольклоризми у прозових творах В. Барки виконують прагматично-смислову функцію: вони є яскравим виявом народнотрадиційної світоглядної моделі, що зумовлює активне використання письменником фразеологічних одиниць усталеного та індивідуально забарвленого (оказіоналізмів) характеру, традиційних та модифікованих словосполучень, фольклорних означень тощо. Це засвідчує стабільність передачі одного з механізмів колективної пам’яті – механізму “здорового глузду”, втіленому на індивідуальному художньо-літературному тлі.
Споконвічні морально-естетичні основи української родини відтворені у письменника в образі жінки-матері. Смислові вияви жіночого першопочатку, вибудувані у символічних конструкціях “жінка – чоловік”, “мати – вдова”, “мати – дитина”, “мати – пам’ять”, “мати – Аніма – Богородиця”, створюють універсальний концепт жінки. Новатором В. Барка виступає у створенні індивідуального міфу про кохання-любов, але його “любовна” концепція має міфологічно-фольклорну етимологію.
В. Барка розглядає сім’ю у її динамічному прояві (у ритуальній діяльності), відтворює ряд обрядових дійств. Очевидно, це відбувається з метою демонстрації сакральності співвідношення світів згідно із структурою Світового Дерева. Особливого значення автор надає обрядам переходу: на основі традиційних етнічних уявлень про душу, життя і смерть, містичний зв’язок живих і мертвих, сакральне і профанне автор послідовно відтворює елементи ритуалу поховання.
Таким чином, аналіз світоглядної моделі В. Барки у триаспектному вимірі, семантико-символічне трактування системи архетипів згідно зі структурою Світового Дерева у прозовій спадщині, дослідження статичних та динамічних ознак сім’ї, народнорозмовних особливостей індивідуального стилю засвідчують домінуючу роль у авторському світосприйнятті, художній манері фольклорної традиції, міфологічного пласту культури, народнорелігійної моралі.
|