1. На підставі аналізу наукових досліджень, регламентуючих документів, авіаційних подій і катастроф можна зробити головний висновок, що стосується підвищення професійної надійності льотного складу при веденні просторового орієнтування. Встановлено, що основні причини аварійності через дезорієнтацію в польоті кореняться: у відсутності теоретично обґрунтованих знань, навичок і умінь льотного складу з стійкого ведення просторового орієнтування в польоті (відсутність у льотного складу здібностей перекладу закодованої в показниках приладів інформації в образ просторового положення літака; відновлення образу просторового положення літака при втраті просторового орієнтування в різних інформаційних умовах; використання обмеженої навігаційної інформації для побудови концептуальної моделі образу польоту; виходу літака зі складного просторового становища в умовах відмовлень пілотажно-навігаційних приладів і систем літака); у відсутності теоретично обґрунтованих методів і форм навчання, методів і критеріїв оцінки просторових здібностей льотного складу; у відсутності теоретично обґрунтованих організаційно-технологічних і дидактичних умов навчання з формування знань, навичок і умінь для ведення просторового орієнтування в екстремальних умовах діяльності. 2. Теоретично обґрунтована і розроблена методика вдосконалення просторових здібностей льотного складу, являє собою упорядковану систему дидактично наповнених компонентів: мету, задачі, принципи, зміст, методи навчання, форми організації, технічні засоби навчання, критерії і методи оцінки; спрямовану на одержання єдиного сфокусованого результату – формування стійкості ведення просторового орієнтування пілотами в екстремальних умовах польоту. 3. Процес вдосконалення просторових здібностей льотного складу має складатися з трьох етапів: попередньої підготовки, дотренажерної підготовки і тренажерної підготовки. На першому етапі необхідно, застосовуючи комплекс вправ, що спираються на реальне сприйняття і вправи з опорою на уяву розвивати просторові уявлення, формувати здатність створення уявного образу предметів і дій з ними, розумових навичок і умінь перекладу наявної інформації в наочні просторові образи для надійної й ефективної професійної діяльності. На другому етапі необхідно проводити поглиблений аналіз проблемно-ситуаційних завдань із різними відмовами пілотажно-навігаційних приладів і систем літака, що призводять до ускладнення ведення просторового орієнтування і визначення місця розташування повітряного судна. Формувати уявлення і прогноз розвитку складної просторової ситуації в польоті, пошук шляхів виходу з неї, а також наслідки помилкових дій при дезорієнтації в польоті. На третьому етапі необхідно закріпити знання, навички й уміння з льотної експлуатації повітряних судів шляхом моделювання реальних польотів на комплексному тренажері літака Л-39; формувати надійність знань, навичок і умінь із ведення просторового орієнтування в екстремальних умовах діяльності (відмови пілотажно-навігаційних приладів і систем літака, імітації умов дезорієнтації, складних метеоумов, «бокового вітру», обмеження запасу палива). Пілоти повинні оцінюватися за розвиненістю просторових уявлень; умінням аналізувати проблемно-ситуаційні завдання; умінням побудови концептуальної моделі образу польоту, прийняттям і реалізацією рішення на базі образу польоту в екстремальних умовах при моделюванні професійної діяльності на комплексному тренажері літака Л-39. 4. Експериментально доведено ефективність методики вдосконалення просторових здібностей льотного складу. Встановлено, що пілоти експериментальної групи при обмеженому часі виконання вправ швидко і досить точно відбивали у свідомості геометричні фігури, робили з ними просторові переміщення з опорою на реальне сприйняття й уяву, успішно виконували вправу «Авіагоризонт», програючи в розумі просторове положення літака. Рівень володіння просторовими представленнями у пілотів експериментальної групи вірогідно вище після проведення формуючого педагогічного експерименту. Фонові показники середнього часу виконання вправи і кількості, правильно виконаних вправ в експериментальній групі нижче. Розходження в показниках сягають достовірних величин (Р>0,997). Пілоти експериментальної групи успішно закінчивши навчання на етапі дотренажерної підготовки реально представляли і прогнозували розвиток складної просторової ситуації в польоті, а також наслідки неправильних дій при дезорієнтації в польоті. При порівнянні результатів, отриманих в експерименті при аналізі проблемно-ситуаційного завдання, що моделює реальну авіаційну катастрофу, встановлено, що пілотами експериментальної групи отримано більш високі оцінки на даному етапі (середня оцінка складає 8,86 балів) у порівнянні з контрольної (середня оцінка складає 6,27 балів) з імовірністю розходжень Р>0,996. При моделюванні польотів на комплексному тренажері літака Л-39, встановлено, що, маючи практично однакові стартові показники при виконанні вправи «Відновлення орієнтування», в експериментальній групі отримано більш високий рівень показників (середня оцінка складає 8,93 балів) у порівнянні з контрольною групою (середня оцінка складає 7,06 балів), з імовірністю розходжень Р>0,99. У більшості пілотів контрольної групи в умовах відмов пілотажно-навігаційних приладів і систем літака, при імітації умов дезорієнтації, складних метеоумов, «бокового вітру», обмеження запасу палива спостерігалося: незнання параметрів польоту, необхідних для ведення просторового орієнтування; неправильна побудова образу польоту при аналізі інформаційного поля; втрата контролю витримування необхідних параметрів польоту при веденні просторового орієнтування в польоті; несвоєчасне зчитування інформації; несвоєчасне прийняття і реалізація рішення по виходу зі складного просторового становища. Таким чином, експериментальна перевірка методики вдосконалення просторових здібностей льотного складу виразилася у вдосконаленні просторових уявлень, формуванні здатності створення уявного образу предметів і дій з ними, формування розумових навичок і умінь перекладу наявної інформації в наочні просторові образи для надійної й ефективної професійної діяльності; формуванні уявлення і прогнозу розвитку складної просторової ситуації в польоті, пошуку шляхів виходу з неї, а також наслідків помилкових дій при дезорієнтації у польоті; формуванні надійності знань, навичок і умінь з ведення просторового орієнтування в екстремальних умовах діяльності (відмови пілотажно-навігаційних приладів і систем літака, умови дезорієнтації, складних метеоумов, «бокового вітру», обмеження запасу палива) при моделюванні польотів на комплексному тренажері літака Л-39. |