У результаті аналізу психолого-педагогічної літератури, Заключень Державних комісій з розслідування авіаційних пригод та передумов до них встановлено, що в основі помилкових дій пілотів у періоди перерв у польотах лежить втрата або погіршення льотних навичок та вмінь; падіння мотивації, уваги; невміння працювати в перенавантаженому інформаційному полі в умовах дефіциту інформації, а також в умовах ліміту і дефіциту часу.
Виявлено, що пристосування організму до умов польоту вимагає більше часу й тренувань у порівнянні з тим, як швидко відбувається руйнація професійно важливих якостей. Навіть у льотчиків 1-2 класу з більшим нальотом після місячної перерви вже в другому польоті в 38% випадків якість пілотування помітно знижується через швидке стомлення у польоті. Одним із ефективних засобів відновлення льотних навичок і вмінь є авіаційні тренажери, оскільки вони дозволяють найбільш повно змоделювати як типові, так і нестандартні умови льотної діяльності та експлуатації сучасних літаків. Тренажери уявляють собою електронно-технічні установки або системи, які дають можливість імітувати різні об’єкти авіаційної техніки в процесі їх експлуатації, продемонструвати характеристики та умови взаємодії з оточуючим середовищем. Дослідження, які проводились з моменту створення тренажерів, практично не розглядали педагогічний аспект професійної підготовки пілотів у періоди перерв у польотах. Цей факт стримував розв’язання суперечності між необхідністю підтримання професійної підготовки льотного складу у періоди перерв, що викликають втрату льотних навичок та складних умінь як в очікуваних, так і в особливих умовах польоту, викликають зниження здатності приймати та реалізовувати рішення в нештатних ситуаціях, та відсутністю науково обґрунтованої методики тренажерної підготовки пілотів під час перерв у польотах. Така суперечність визначила проблему дослідження – підвищення якості професійної підготовки льотчиків під час перерв льотної діяльності засобами тренажерних технологій. Теоретично обґрунтовано та розроблено методику тренажерної підготовки пілотів у періоди перерв льотної діяльності на основі системного підходу, теорій поетапного формування розумових дій, проблемного і модульного навчання.
Структура розробленої методики містить мету, завдання, принципи (загальнодидактичні та специфічні), зміст, що включає ситуаційні завдання з відмовами за професійно-психологічною класифікацією на різних етапах польоту і моделювання реальних льотних випадків, катастроф і передумов до них на основі Заключень Державних комісій з розслідування авіаційних випадків; методи (репродуктивні, проблемно-пошукові, побудови образу польоту, програмовано-алгоритмізовані); організаційні форми; технічні засоби; критерії та методи оцінки рівня професійної готовності. В основу методики покладена двоступенева модель тренажерної підготовки: перший ступінь (проблемно-предметний), другий ступінь (ціннісно-регуляційний); визначені критерії сформованості навичок саморегуляції психічного стану пілота під час перерв у польотах, що базуються на методах ідеомоторного та аутогенного тренування. Обґрунтовано схему послідовності етапів тренажерної підготовки у періоди перерв у польотах: установчо-мотиваційний етап, метою якого було формування внутрішньої мотивації діяльності пілотів; змістовно-пошуковий, головним змістом якого є організація інструктором пошуково-самостійної активності пілотів; контрольно-змістовний, метою якого є здійснення самооцінювання пілотами рівня засвоєних на попередніх етапах знань, формування компонентів готовності до льотної діяльності; адаптаційно-перетворюючий, головним завданням якого є визначення засобу формування компонентів готовності пілотів (тренажерна підготовка); системно-узагальнюючий, завданням якого є організація, узагальнення й систематизація отриманих знань, сформованих навичок і вмінь пілотів; контрольно-рефлексивний, який передбачає здійснення підсумкового контролю, самоконтролю, оцінювання і самооцінювання набутих знань, досвіду та організації творчої рефлексії інструкторів пілотів.
Програма тренувань складається з трьох розділів: 1-й розділ програми - відновлення первісних навичок і вмінь на основі отриманих раніше знань, виконання типових польотних завдань (ТПЗ), основні елементи яких моделюються на КТС. 2-й розділ програми – тренування щодо відпрацьовування порядку дій в особливих випадках польоту, які направлені на формування у пілотів здатності працювати в перенавантаженому інформаційному полі та в умовах дефіциту інформації, а також ліміту і дефіциту часу; на вміння аналізувати умови польоту й уміти будувати концептуальну модель образу польоту в нештатних ситуаціях. 3-й розділ програми – тренування, яке направлене на вдосконалення складних навичок і вмінь пілотів та дій у нештатних ситуаціях, у відповідності з класифікацією відмов пілотажно-навігаційних приладів та систем літака за психологічними критеріями: відпрацювування відмов, що викликають стрес-реакцію; відмов, складних за виявленням; відмов, складних щодо ухвалення рішення; відмов, складних щодо реалізації розв'язку. Критеріями оцінювання ефективності нашої методики визначені теоретичні льотні знання пілотів; практичні льотні навички та вміння пілотів з виконання типових льотних завдань; льотні навички та вміння пілотів з опрацювання порядку дій в особливих умовах польоту; льотні навички та вміння дій пілотів у нестандартних ситуаціях льотної діяльності; навички та вміння пілотів щодо саморегуляції психічного стану, що базуються на методах ідеомоторного та аутогенного тренування. 3. Експериментально доведено ефективність методики тренажерної підготовки пілотів у періоди перерв льотної діяльності. Формувальний педагогічний експеримент проводився в процесі здійснення пілотами квазіпрофесійної діяльності з конкретизацією основних компонентів експериментальної методики, для чого було здійснено моделювання польотів на сучасних авіаційних тренажерах. Були зафіксовані такі основні психічні та психофізіологічні показники: під час вирівнювання груп враховувались успішність теоретичної підготовленості, результати професійно-психологічного відбору, фізичної підготовленості та медичної комісії, а для оцінювання ступеня напруженості психофізіологічних функцій пілотів протягом усього експерименту регіструвалася частота серцевих скорочень. Після експерименту були зафіксовані якісні зміни у пілотів ЕГ у порівнянні з показниками пілотів КГ (середній показник правильних відповідей з теоретичних знань у досліджуваних у КГ – 29,85, в ЕГ– 45,0), навички та вміння ЕГ з виконання типових вправ (1-й розділ програми тренажерної підготовки) під час використання експериментальної методики суттєво покращились. Так, середній показник правильних дій пілотів КГ покращився лише з 3,17 до 3,8 (Р<0,05), у пілотів ЕГ – з 3,16 до 6,32 (Р<0,001). Середній показник виконання 2-го розділу програми тренажерної підготовки пілотами ЕГ підвищився після експерименту: середній показник виконання програми склав – із зменшенням часу на 15 секунд – 6,25, із зменшенням на 20 секунд – 5,92 (Р<0,01), а після виконання програми 3-го виду тренажерної підготовки цей показник у пілотів ЕГ – 6,22, що на 3,14 вище, ніж у пілотів КГ. Контрольні дослідження професійної діяльності пілотів під час моделювання польоту по кругу двома розворотами на 180 і контрольні дослідження пілотів у процесі здійснення льотної діяльності в момент зняття показників під час моделювання спеціального завдання на КТЛ після 3-місячних тренувань підтвердили ефективність експериментальної методики. Зазначене вище підтверджує висунуту гіпотезу дослідження і свідчить про виконання завдань і досягнення мети дослідження. Виконане дослідження не вирішує всіх аспектів розв'язання проблеми підвищення якості професійної підготовки пілотів у періоди перерв у польотах засобами тренажерних технологій. Подальшого розвитку потребують педагогічні умови узгодження видів підготовки пілотів за обсягом і напруженістю, їх координація за просторово-часовими параметрами; оптимізація міжпредметних зв’язків в умовах тривалих перерв у польотах; розробка методики з’ясування кореляційних зв’язків між окремими видами підготовки пілотів та їх психологічною готовністю до льотної діяльності; теоретико-методичні основи психолого-педагогічної підготовки пілотів-інструкторів до навчання пілотів в умовах тривалих перерв у польотах; педагогічні умови формування та розвитку професійної суб’єктності пілотів у процесі тренажерної підготовки; розробка методики розвитку особистісної готовності пілотів до льотної діяльності після перерв у польотах; методика окремих видів тренажерної підготовки тощо. |
