| У результаті комплексного аналізу проблеми тематичного контролю та експериментального дослідження, спрямованого на перевірку авторської методики, дійшли наступних висновків. 1. Тематичний контроль навчальних досягнень учнів з історії – це один з видів педагогічного контролю (так званий періодичний контроль), що застосовується після вивчення кожної (або кількох) програмових тем і реалізується засобами діагностично-тематичного контролю та тематичного оцінювання. Під діагностично-тематичним контролем з історії розуміємо способи системного дослідження предметного навчання, що ґрунтуються на певних принципах, єдиних параметрах і комплексному застосуванні різних методів виявлення досягнень учнів у процесі навчання історії. У процесі діагностично-тематичного контролю домінує функція зворотного зв’язку. Під тематичним оцінюванням розуміємо способи визначення рівня навчальних досягнень учнів з певної теми (частини теми, групи тем) або з певного виду навчальної діяльності на основі вимог навчальної програми та критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів з того чи іншого предмета. Визначаючи зміст поняття тематичний контроль, брали до уваги також засади компетентнісного підходу, за яким основним показником результативності навчання є історичні предметні компетенції. Саме вони є об’єктом тематичного контролю. Цю загальну тезу конкретизують відповіді на питання про те, що підлягає вимірюванню та як, за якими критеріями, показниками, шкалами і в яких одиницях вимірювати. Складовими системи контрольних засобів у межах тематичного контролю є розмаїття його типів і видів, методичних форм, методів та прийомів. 2. Поглиблення демократизації освіти, утвердження засад гуманістичної педагогіки зумовлюють обов’язковість такої педагогічної вимоги стосовно тематичного контролю, як гласність та відкритість. Ця вимога виключає підстави для вчителя будь-що приховувати від учнів, передбачає право учнів вільно висловлювати свої думки стосовно змодельованої системи оцінювання, а також право обирати найзручнішу для себе модель контрольно-оцінювальних систем. Від того, які результати й у якій формі будуть контролюватися, залежить побудова всього освітнього процесу. Нормативні документи спонукають учителя заздалегідь визначити ті контрольні орієнтири, які будуть запропоновані учням після вивчення розділу або теми курсу. Такими орієнтирами є конкретні предметні знання, вміння й навички, засвоєні дітьми способи діяльності, творча продукція учнів. За кожним із зазначених орієнтирів учитель пропонує відповідні завдання, організує певні види діяльності учнів, спрямовані на досягнення ними передбачених результатів. Відповідно до програми з історії для 12-річної школи види діяльності й уміння, якими мають опанувати учні в результаті навчання історії, об’єднано в шість груп компетенцій: 1) хронологічні; 2) просторові; 3) інформаційні; 4) мовленнєві; 5) логічні; 6) аксіологічні. Ці предметні компетенції, внормовані для кожної вікової категорії учнів, є основою для складання діагностично-тематичних вправ та завдань для тематичного оцінювання, відтак саме вони створюють умови для впровадження компетентнісного підходу в процесі навчання історії. У роботі узагальнено підходи до визначення типових завдань у кожній групі компетенцій, запропоновано методику їх використання в межах компетентнісно-орієнтованого навчання історії, запропоновано типологію контрольних вправ. 3. Методичними умовами для ефективного тематичного контролю в межах компетентнісної моделі навчання історії визначили такі: вивчення історичного навчального матеріалу теми планується як засвоєння учнями певного блоку змісту історичної освіти, що складається з окремих уроків з визначеними результатами навчання учнів; організаційна та змістова складові контролю навчальних досягнень учнів співвіднесені з цілями навчання на кожному уроці; контрольні заходи системно розгортаються в процесі засвоєння змісту навчальної теми на всіх уроках, реалізуючи діагностувальний та оцінювальний етапи контролю; контрольні заходи спрямовані на перевірку та оцінювання предметних компетенцій з історії. Позаяк мета тематичного контролю полягає в тому, щоб з’ясувати, наскільки реальні досягнення учнів відповідають передбаченим навчальною програмою вимогам, то організаційна й змістова складові тематичного контролю мають корелювати із запланованими цілями навчання. На основі результатів контролю вчитель планує роботу з корекції та самокорекції, тож саме навчальні цілі вмотивовують контрольні заходи від першого уроку теми й до останнього. 4. Показниками стану тематичного контролю в масовій практиці вважаємо такі: компетентнісну спрямованість навчальних цілей (навчальні цілі сформульовано відповідно до компетентнісних складових; навчальні цілі лише частково відповідають компетентнісним складовим, навчальні цілі сформульовано загально, не враховуючи компетентнісні складові); наявність/відсутність системи діагностично-тематичних вправ відповідно до компетентнісної спрямованості; якість контрольних завдань (вправ) відповідно до компетентнісної спрямованості (контрольні завдання охоплюють усі компетентнісні складові; контрольні завдання лише частково охоплюють компетентнісні складові; контрольні завдання дібрано безсистемно); сутність корекційної роботи (корекційна робота спрямована на усунення прогалин або вдосконалення вмінь кожного конкретного учня відповідно до компетентнісних складових; корекційна робота є формальною й спрямована на підвищення тематичного балу); облік навчальних досягнень учнів (традиційний, без фіксації того, у межах якої компетенції учень отримав оцінку; комплексний, коли кожна оцінка являє собою середній бал за результатами виконання вправ відповідно до компетентнісних складових; диференційований відповідно до компетентнісних складових). Перелічені показники дають змогу виявити та узагальнити наявні в сучасній шкільній практиці недоліки. 5. Експериментально перевірена ефективна методика тематичного контролю складається із взаємопов’язаних елементів й утілює взаємозалежність компонентів та методичних умов: 1) вихідною та кінцевою ланкою тематичного контролю є навчальні цілі теми, бо тільки вони дають змогу виявити ефективність контролю, обґрунтувати доцільність форм, методів та прийомів контролю, змістову наповненість засобів контролю; 2) навчальні цілі теми розгалужуються, конкретизуючись у навчальних цілях уроків теми; саме навчальні цілі кожного уроку, орієнтовані на досягнення програмового результату, дають змогу трансформувати суспільно важливий результат в особисто важливий; 3) навчальні цілі теми та навчальні цілі уроків відповідно до засад компетентнісно-орієнтованого навчання мають компетентнісну спрямованість, тобто навчальні цілі спрямовані на формування предметних компетенцій; 4) досягненню навчальних цілей сприяють засоби навчання на кожному уроці, в системі яких чільне місце посідають діагностично-тематичні вправи; 5) тематичне оцінювання має на меті виявити результати навчання кожного учня відповідно до передбачених навчальний цілей в межах компетентнісного підходу; 6) результати контролю, співвіднесені з навчальним цілями теми, дають підстави для корекції компетентнісних складових умінь; 7) скориговані результати свідчать про рівень досягнення навчальних цілей. 6. У результаті дослідження та проведеного експерименту було розроблено низку рекомендацій для вчителів, дотримання яких сприятиме вдосконаленню практики тематичного контролю на уроках історії України в 5–7 класах. Вважаємо, що в процесі організації контролювальної діяльності: 1) навчальні цілі кожного уроку слід формулювати відповідно до програмових вимог загальноосвітньої підготовки учнів за предметними компетенціями; 2) вчителеві варто систематично використовувати прийоми, спрямовані на усвідомлення учнями компетентнісних складових навчальних цілей, акцентуючи на передбачуваних результатах уроку та на досягнутих результатах; 3) на кожному уроці слід використовувати систему вправ на формування предметних компетенцій відповідно до навчальної мети; 4) від уроку до уроку вправи на формування певної предметної компетенції мають ускладнюватися, поглиблюючи й удосконалюючи вміння учнів; 5) контрольні завдання треба укладати відповідно до програмових вимог із завдань за предметними компетенціями; 6) коригувальна робота має бути максимально індивідуалізованою й передбачати удосконалення вмінь в кожного конкретного учня з певної предметної компетенції, яка не сформована; 7) облік результатів доречно здійснювати індивідуально на кожному уроці відповідно до предметних компетенцій, під час виведення тематичного балу варто враховувати оцінки за всіма предметними компетенціями. Виконане дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми. Подальших наукових розвідок потребують питання розроблення критеріїв оцінювання навчальних досягнень за 12-бальною системою, які відповідають рівням сформованості предметних компетенцій для різних вікових груп, здійснення обліку навчальних досягнень за предметними компетенціями й виставлення відповідного тематичного балу, узгодження засад тематичного та підсумкового контролю в умовах запровадження зовнішнього незалежного оцінювання. |
