Теоретичні та практичні результати дослідження дали підстави зробити такі висновки: Зміст поняття „перекладацька компетенція” визначається як здатність перекладати на фаховому рівні і включає шість компонентів (комунікативний, зокрема, предметний і лексичний; професійно-технічний; текстоутворюючий; прагматичний; стратегічний та морально-етичний), з яких у роботі досліджувалися лише три – предметний (засвоєння фонових знань у галузі прав людини), лексичний (оволодіння англійськими та українськими ЛО, що позначають згадані знання) та професійно-технічний. За результатами аналізу видів перекладу, навчання яких передбачено у ВНЗ України, встановлена специфіка усного двостороннього перекладу – з аркуша та послідовного (абзацно-фразового рівня з виходом на рівень текстів, обсягом 700-1000 друкованих знаків наприкінці кожного заняття). З огляду на те, що питання реалізації прав людини є ключовими для суспільно-політичної сфери загалом, відповідна галузь має увійти до змісту навчання усного перекладу у згаданій сфері, яка є обов’язковим компонентом змісту навчання перекладу як спеціальності у ВНЗ України. За результатами аналізу більш ніж 100 міжнародних документів у галузі прав людини обґрунтовано вибір трьох документів („Загальна декларація прав людини”, „Міжнародний пакт про громадянські і політичні права”, „Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права”), як матеріалу для навчання усного перекладу у галузі прав людини, оскільки згадані угоди є найбільш загальними. За результатами кількісного і якісного аналізу згаданих документів визначено їхні лінгвістичні особливості, встановлено понятійний, категоріальний і лексичний склад, конкретизовано склад лексичного мінімуму. Джерела лексичних труднощів під час перекладу текстів у галузі прав людини включають: відсутність у лексиконі студентів ЛО, що позначають елементи понятійного складу галузі прав людини, міжмовну та внутрішньомовну інтерференцію, низьку частотність та структурну складність ЛО. Аналіз психологічної структури перекладацької діяльності, вивчення та узагальнення підходів до проблеми вправ для навчання перекладу дозволили запропонувати три типи вправ: підготовчі (для створення передумов перекладу, тобто такі, де відсутній власне переклад), операційні (для розвитку перекладацьких навичок) та цілісні (для формування перекладацьких умінь). Перелік підготовчих та видові ознаки операційних і цілісних вправ для навчання усного перекладу створюють можливість регулювання складності вправ шляхом комбінування різних видових ознак. Обґрунтовано та розроблено комплекс вправ, де співвідношення підготовчих, операційних та цілісних характеризується поступовим збільшенням питомої ваги останніх, які, в заключних циклах, повністю витісняють підготовчі та операційні. Модель навчання майбутніх філологів усного англомовного двостороннього перекладу у галузі прав людини реалізується в межах чотирьох навчальних та одного контрольного модуля, які є складовими змістового модуля „Практика усного перекладу в суспільно-політичній сфері” на четвертому курсі. Аналіз існуючих теоретичних підходів та практики навчання перекладу дозволили запропонувати типологію перекладацьких помилок та критерії оцінки, які можуть застосовуватися під час контролю якості усного перекладу студентів. Згадана типологія ґрунтується на опозиції „інформаційні” помилки (пов’язані з пропуском інформації або зміною змісту тексту оригіналу) та „інші” (мовні, невмотивовані паузи, повтори, самовиправлення тощо). Проведено експериментальну перевірку ефективності методики навчання майбутніх філологів усного англомовного двостороннього перекладу у галузі прав людини. У двох серіях експерименту підтверджено загальну ефективність розробленої методики. Теоретичні та експериментальні результати дослідження були покладені в основу методичних рекомендацій щодо використання розробленого комплексу вправ для навчання усного двостороннього перекладу та відповідного посібника. Розроблена методика може використовуватися викладачами та укладачами посібників для навчання усного перекладу, в тому числі й для перекладу з інших мов та в інших сферах (наприклад, економічній, технічній тощо). Проведене дослідження не претендує на остаточне розв’язання проблеми навчання усного двостороннього перекладу у суспільно-політичній сфері. Одержані результати доводять необхідність подальшого теоретичного та емпіричного дослідження, напрями якого можуть, зокрема, стосуватися вивчення проблеми співвідношення різних типів і видів вправ та чинників, які впливають на зміну такого співвідношення. | 