Анотація до роботи:

Купач Т.Г. Методика географо-топонімічного аналізу території України (на прикладі ойконімів). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук за спеціальністю 11.00.11 – конструктивна географія та раціональне використання природних ресурсів. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, географічний факультет, Київ, 2007.

Дисертація присвячена географо-топонімічним дослідженням сучасного стану ойконімів України, їхній просторової організації. В роботі викладено теоретико-методологічні аспекти географо-топонімічного аналізу (базові поняття, наукові підходи), розроблено відповідну методику із впровадженням методів та засобів ГІС-технологій, що були апробовані на прикладі території України.

Проаналізовано регіональні особливості та територіальні відміни українського назвотвірного процесу, що полягають у вивченні специфіки іменування географічних об’єктів (процеси номінації), вивченні основних способів творення географічних назв; вивченні структурно-морфологічних та лексико-семантичних типів географо-топонімічних систем. Крім того вивчено та проаналізовано фактори та закономірності, які визначають особливості просторової топонімічної організації території України. На основі даного виду аналізу виконано географо-топонімічне районування України та проведено порівняльний аналіз і систематику виділених таксонів.

Кожен з виділів відзначається специфікою та силою умов генезису та існування, структурно-морфологічними та лексико-семантичними типами географо-топонімічних систем. Так, географо-топонімічні зони виділені на основі аналізу історії заселення та всебічного освоєння території України, що знаходить відображення в назвах поселень. Географо-топонімічні провінції, які виділяються в межах зон характеризуються підсиленням тих чи інших явищ у процесах утворення ойконімів. Виділення в межах провінцій географо-топонімічних областей відбувалося за визначенням різноманіття структурно-морфологічних та лексико-семантичних типів ГТС

1. Розглянуто теоретико-методологічні засади географо-топонімічних досліджень та прикладні аспекти їхньої реалізації засобами ГІС-технологій. Визначено основні завдання і об’єкт геоінформаційного географо-топонімічного аналізу території України – сучасні географічні назви населених пунктів України, що формують територіальні географо-топонімічні системи (ГТС). ГТС – розглядаються як динамічні системи, що мають чітку територіальну локалізацію і характеризується єдністю формуючих її компонентів. Єдність компонентів ГТС є результатом взаємодії та взаємозв’язків між компонентами внутрі кожної системи та поза неї (між різними рангами географо-топонімічних систем). Результатом такої взаємодії та взаємозв’язків компонентів утворюється неоднакова структура (типологічна, хорологічна тощо) ГТС. Географо-топонімічні системи незалежно від їхньої складності та рангу мають низку характерних властивостей: континуальності та дискретності; індивідуальності та схожості.

2. Розроблена концептуальна схема геоінформаційного географо-топонімічного аналізу ГТС території на матеріалі сучасних назв населених пунктів містить наступні послідовні частини: 1) створення інформаційної основи для аналізу; 2) лінгвістичний аналіз (структурно-морфологічний, лексико-семантичний, частковий етимологічний) мовної складової об’єкту дослідження; 3) математичний та просторовий аналіз формалізованої лінгвістичної складової; 4) синтез отриманих аналітичних результатів у географо-топонімічному районуванні; 5) систематика виділених на території України регіональних структур.

3. Розроблено і апробовано методику геоінформаційного географо-топонімічного аналізу на матеріалі назв населених пунктів України із включенням класичних та новітніх методів лінгвістичного, географічного, історичного та геоінформаційного аналізу. Впровадження ГІС-технологій в географо-топонімічні територіальні дослідження зумовлене опрацюванням великих за об’ємом, структурованих масивів просторово організованої інформації, формалізацією лінгвістичної інформації для процедур просторового аналізу.

4. Обґрунтована методика забезпечується реляційною базою геоданих. Аналізу підлягало 30 199 одиниць, співвідношення якісних характеристик та структури яких описувалося за допомогою регулярної 50 км мережі. Побудована БДНП дозволяє будувати аналітичні моделі, вивчати об’єкти за будь-яким набором лінгвістичних, історико-лінгвістичних параметрів або властивостей. Застосування математико-картографічного, математико-статистичного та інформаційного опрацювання БДНП дозволило провести ретельний аналіз внутрішньої структури (топонімічні форманти та основи, семантичні категорії) та визначитися із співвідношенням різних типів географо-топонімічних систем по регіонам України.

5. Аналіз регіональних особливостей назвотворчого процесу, вивчення номінаційних традицій, структурно-морфологічної строкатості, семантичних характеристик лінгвістичної складової, а також факторів та закономірностей утворення, функціонування та розподілу виявив надзвичайну різноманітність і строкатість географо-топонімічних систем на теренах України, мінливість їх в часі, зумовленість їхньої просторової диференціації від іншомовних впливів.

6. Застосування візуального та інформаційного аналізу дозволило визначити повний спектр вживаних топонімічних елементів кількістю в 256 варіацій (топонімічних суфіксів та більшість основ), що приймають участь в будові українських назв населених пунктів та картографувати їхню географічну дистрибуцію. Лінгвістичний та просторовий аналіз виділених топонімічних елементів є достатньо інформативним щодо особливостей топонімічного освоєння регіонів та хронологічних періодів утворення назв.

Архаїчні та староукраїнські форманти в більшості притаманні моделям назв Правобережної України (Волинь, Полісся, Галичина, Поділля, Карпати, Буковина, Наддніпрянщина). Новоукраїнські та сучасні форманти переважно мають вживаність на південь від природної межі між лісостепом та степом (Центральна, Східна та Південна Україна).

7. Використанням процедур математико-статистичного аналізу, зокрема, обрахування показників рівномірності для всіх існуючих структурних елементів назв поселень, визначено ряди назв (із такими елементами в будові) із нерівномірним просторовим розподілом. За допомогою обрахунків коефіцієнтів парної кореляції для послідовностей критеріїв (виділені структурні елементи назв - 256), що притаманні територіальним одиницям виділено 19 регіональних географо-топонімічних структур (областей). Кожна з цих областей характеризується переважанням певних топонімічних формантів та основ, які відбивають специфіку та традиції у назвотворенні регіонів і утворюють строкатість географо-топонімічних систем України.

8. В ході лінгвістичного аналізу існуючого масиву даних визначено основні лінії номінації назв населених пунктів, що відбивається на їхньому типологічному різноманітті: назви, які походять від іменної категорії слів – відантропонімічний, відгідронімічний, відетнонімічний тип (40,50%); назви, що зумовлені реаліями оточуючими носіїв мови – відапелятивний тип (51,11%).

9. Просторовий аналіз назв відапелятивного типу (4 семантичних групи) визначив наступну закономірність в диференціації таких назв: найбільша щільність цих назв спостерігається в регіонах із достатньо давнім заселенням, що відповідає високій збереженості архаїчних традицій в назвотворчих процесах і природною та мовнодіалектною розмаїтістю. Найбільшою щільністю відапелятивних назв характеризуються області все тієї ж Правобережної України та Криму. В розподілі назв відантропонімічного типу спостерігається дещо інша картина, яка відбиває процеси територіального освоєння регіонів України в різні часові періоди.

10. У підсумках реалізації методики аналізу складено схему географо-топонімічного районування території України з обґрунтуванням основних принципів, методів та системи таксонів. Враховуючи закономірності генезису, розвитку та функціонування назв природно-антропогенних об’єктів, що відбиваються на просторовій диференціації ГТС в межах України виділено: три географо-топонімічні зони, десять географо-топонімічних областей, дев’ятнадцять географо-топонімічних областей.

11. Кожен з виділів відзначається специфікою та силою умов генезису та існування, структурно-морфологічними та лексико-семантичними типами географо-топонімічних систем. Так, географо-топонімічні зони виділені на основі аналізу історії заселення та всебічного освоєння території України, що знаходить відображення в назвах поселень. В рамках аналізу хронологічних класів назв поселень, вивчення мовних впливів в процесах назвотворення та лінгвістичного аналізу структурних частин ойконімів можливим стало виділення Староукраїнської, Новоукраїнської та Староукраїнсько-антично-тюркської зон.

12. Географо-топонімічні провінції, які виділяються в межах зон характеризуються підсиленням тих чи інших явищ у процесах утворення ойконімів. Так в межах Староукраїнської зони виділено шість провінцій, які мають регіональні розбіжності в територіальній структурі географо-топонімічних систем, хоча загальним для них є усталеність традицій слов’янського назвотворення: широке застосування географічної термінології, архаїчні та староукраїнські форманти в морфологічній будові назв, а також вплив західноєвропейських, південнослов’янських та балтських мов. В межах Новоукраїнської зони виділено три провінції за силою проявів впливу мов тюркської групи, російської мови. Загальним для ойконімів цих провінцій є практично повна заміна старих українських та тюркських назв новими із спрощеною семантикою та порівняно не високе використання географічних термінів при утворенні назв. Семантичні категорії ойконімів цієї провінції – це назви із емоційним забарвленням, рідкі назви із фізико-географічними характеристиками території, переважають назви із особовими іменами та меморіальні назви.

13. Виділення в межах провінцій географо-топонімічних областей відбувалося за визначенням різноманіття структурно-морфологічних та лексико-семантичних типів ГТС таксонів. Кожній області відповідають тільки їй притаманні назви, які складені характерними структурними елементами. Кожен елемент назви несе в собі інформацію про фізико-географічні умови області, господарські та культурні уподобання населення території.

14. Наведені в дисертації результати дозволяють сформулювати концепцію територіального аналізу та моделювання географо-топонімічних систем за універсальною методичною схемою із залученням стандартизованих пакетів прикладних програм, і, на її основі проводити різномасштабні за тематикою та територіальним охопленням конструктивно-географічні, історико-ландшафтознавчі, історико-географічні, мовознавчі, етнографічні, краєзнавчі дослідження тощо. Створені серії електронних картографічних моделей та реляційна база геоданих мають практичне значення при розробці тематичних словників, картографічних робіт та ін. Наукові положення та висновки дисертації можуть бути безпосередньо використані органами державної влади у галузі реєстрації та збереження географічних назв при обґрунтуванні та реалізації схем і проектів територіально-адміністративного устрою України, при утворенні загальнодержавного переліку назв населених пунктів та реєстрів географічної номенклатури, а також при формуванні загальнодержавних програм по збереженню існуючих та поверненню втрачених назв згідно із положеннями Закону України «Про географічні назви».

Публікації автора:

1. Купач Т.Г. Використання інформаційних технологій при топонімічних дослідженнях // Фізична географія та геоморфологія. – К.: Обрії, 2003. – Вип.44. – с.87-91.

2. Дмитрук О.Ю., Купач Т.Г. Ойконім у ландшафті і ландшафт в ойконімі // Феномен ландшафту: частини – ціле – все. Філософія і географія. Проблеми постнекласичних методологій. – К.: Б.в., 2004. – с. 68 – 71.

3. Купач Т.Г. Географічні дослідження топонімії із застосуванням геоінформаційних технологій // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія географія. – К.: 2004. – Вип.50. – с.12 – 14.

4. Купач Т.Г. Організація Бази даних для географо-топонімічних досліджень території України (на прикладі ойконімікону) // Фізична географія та геоморфологія. – К.: Обрії, 2004. – Вип. 46. – Т. 2. – с. 132-136.

5. Купач Т.Г. Теоретико-методологічні основи географо-топонімічних досліджень України. // Соціальна та економічна географія – К.: Обрії, 2004. – Вип. 55. – с. 66 – 70.

6. Купач Т.Г. Хронологічний та лексико-семантичний принципи утворення семантичної класифікації географічних назв для географічних досліджень // Фізична географія та геоморфологія. – К.: Обрії, 2005. – Вип. 47. – с. 200-205.

7. Купач Т.Г. Географічні терміни в географічних назвах населених пунктів України: семантична класифікація. – Дніпропетровськ.: Вид-во ДНУ, 2006. – с.164 – 167.

8. Купач Т.Г. Географо-топонімічне районування території України // Наукові записки Вінницького національного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія географія. – Вінниця: 2007. – Вип. 49. – с.121-125.