1. Підручники історії стародавнього світу, які вийшли друком в середині ХІХ - на початку ХХІ ст. є важливою складовою методичної спадщини, яку одержала сучасна українська школа. Процес підручникотворення в цій галузі охоплює п’ять основних етапи: 1-й (середина ХІХ – початок ХХ ст.) – становлення загальних основ підручникотворення з історії стародавнього світу; 2-й (початок ХХ ст. – початок 1920-х рр.) – формування нових тенденцій в конструюванні шкільних підручників історії стародавнього світу; 3-й (початок 20-х – середина 30-х рр. ХХ ст.) – викладання історії стародавнього світу в умовах українізації суспільства і школи та переходу до комплексних програм навчання, період дестабілізації шкільного підручника; 4-й (середина 30-х – кінець 80-х рр. ХХ ст.) – розвиток підручникотворення з історії стародавнього світу на засадах марксистської методології; 5-й (початок 90-х рр. ХХ ст. – початок ХХІ ст.) – реформування історичної освіти в умовах державної незалежності та його вплив на практику підручникотворення з історії стародавнього світу. Встановлено, що зміст шкільних підручників історії стародавнього світу залежав від освітніх систем і зумовлювався суспільно-політичними, соціально-економічними і культурно-освітніми чинниками. 2. Розробка цілісної моделі підручника історії стародавнього світу охоплює дидактичні (функції та структура підручника, принципи відбору та побудови його змісту) та психологічні аспекти (побудова змісту навчального матеріалу відповідно до етапів процесу навчання, забезпечення процесуальних аспектів навчання історії в 6-му класі, врахування вікових особливостей шестикласників). Функціями шкільного підручника історії стародавнього світу є: реалізація особистісно орієнтованого навчання, історичної реконструкції, трансформаційна, інтегруюча, координаційна та виховна. З’ясовано провідну функцію підручника – реалізація особистісно орієнтованого навчання – її сутність, особливості втілення в шкільному підручнику історії стародавнього світу. Встановлено, що характерною ознакою підручника нового покоління є навчання за його допомогою методів і прийомів учіння, тобто вироблення вміння вчитися, самостійно оволодівати знаннями. 3. Структура сучасного підручника охоплює такі компоненти: текст (основний, додатковий, пояснювальний) та позатекстові компоненти (апарат організації засвоєння, ілюстративний матеріал, апарат орієнтування). Дослідження показало необхідність структурування навчального матеріалу на основі наукової періодизації розвитку історичного процесу на великі, тематично цілісні блоки та педагогічну доцільність розподілу його між основним, додатковим та пояснювальним текстами. Серед компонентів апарату організації засвоєння провідну роль відіграють навчальні завдання і вправи, які мають формулюватись з урахуванням змістового, мотиваційного та процесуального аспектів навчання, сприяти розвитку не тільки репродуктивної, а й творчої діяльності та рефлексивних якостей учня. Встановлено, що на сучасному етапі зростає роль різноманітних елементів апарату орієнтування, насамперед сигналів-символів, у структурі підручника. 4. Узагальнення результатів експериментального навчання підтвердило ефективність розроблених автором методичних засад, реалізація яких у розробці шкільного підручника історії стародавнього світу забезпечує формування в учнів цілісного бачення історичного розвитку народів давнини, підвищує якість навчальних досягнень та спонукає до розвитку самоосвіти учнів. Унаслідок проведення дослідження підтверджена правильність сформульованої гіпотези, вирішення обраної наукової проблеми та поставлених завдань. У процесі експерименту перевірено ефективність запропонованих матеріалів і внесено відповідні корективи до рукопису експериментального шкільного підручника історії стародавнього світу. 5. Результати дослідження дали можливість сформувати такі рекомендації для авторів підручників з історії стародавнього світу: формуючи зміст шкільного підручника історії стародавнього світу слід дотримуватись таких основних принципів: науковості, цілісності та системності, багатоаспектності, альтернативності, полікультурності, гуманізації, інтегрованості, рефлексивності, доступності і зростаючої складності, соціальної ефективності; при вирішенні структурних питань слід дотримуватись наступних правил: 1) розділи, теми й параграфи повинні бути відносно тематично завершеними і сюжетно цілісними; 2) матеріал параграфа повинен бути розрахований на одну навчальну годину; 3) усі параграфи за обсягом матеріалу мають бути приблизно однаковими; в структурі та змісті підручника повинні бути засоби організації продуктивної діяльності учнів (дослідницька, творча діяльність школяра; використання методу аналогій, порівняння різних точок зору і підходів до висвітлення подій; наявність оцінної позиції щодо навчального матеріалу; рефлексивне осмислення прочитаного); зміст сучасного підручника історії стародавнього світу має ґрунтуватись на засадах комунікативно-діяльнісного принципу; матеріал тексту підручника має викладатись таким чином, щоб створювались умови для діалогу між текстом і учнем. А це означає, що текст підручника повинен містити в явному чи прихованому вигляді запитання чи систему запитань, на це запитання можна дати попередню відповідь (висунути гіпотезу) і в тексті повинен бути матеріал для перевірки гіпотези, тобто для самоконтролю; додатковий текст шкільного підручника історії стародавнього світу має містити: 1)документи, хрестоматійні матеріали, унікальні факти; 2) епізоди з історії пізнання; 3) біографічні описи; 4) уривки із художньої, науково-популярної літератури; 5) цікаву в пізнавальному плані інформацію; 6) довідкові матеріали, що виходять за межі навчальної програми; методичний апарат повинен бути спрямований на активізацію пізнавальної діяльності та емоційно–ціннісної сфери учнів; пізнавальні завдання підручника мають забезпечувати використання учнями відповідних методів і методології історико–соціального дослідження при аналізі відповідних типових сюжетів, навчати їх ставити запитання й усвідомлювати мету діяльності, прогнозувати, здійснювати самоконтроль та самокорекцію, оцінювати якість виконаної роботи; автори підручників повинні використовувати позитивну мотивацію до навчання, планувати навчальний матеріал так, щоб процес навчання ґрунтувався на засадах співробітництва; створюючи навчальні тексти, автор має враховувати деякі закономірності запам’ятовування, а саме особливості надходження інформації в короткочасну й довгочасну пам’ять, зберігання її там, а також переведення з однієї пам’яті в іншу. Тому пізнавальний текст не повинен являти собою експрес-інформацію. Матеріал, призначений для довготривалої пам’яті, повинен викладатись в яскравій, образно-емоційній формі; в підручнику потрібно використовувати не лише традиційні рубрики, що спрямовані на узагальнення та систематизацію знань, а й ті, що сприяють розвитку творчих здібностей учнів, забезпечують емоційно-позитивний фон навчання (“Пофантазуй”, “Будь дослідником”, “Працюйте разом”, “Віконце допитливих” та ін.); диференціювання навчального матеріалу в середині тексту підручника слід здійснювати за допомогою шрифтових виділень, а в ряді випадків – сигналів-символів, рамок, кольору . Водночас, не можна вважати, що дослідженням повністю вичерпано тему. Подальших наукових досліджень потребує низка проблем, а саме представлення у підручнику емоційно-ціннісного аспекту змісту освіти; розробка критеріїв відбору навчального матеріалу з урахуванням досягнень історичної, педагогічної та психологічної науки. Цей перелік можна продовжити, оскільки дослідження проблем методичних засад шкільного підручника історії у вітчизняній педагогічній науці перебуває на початковому етапі. |