Анотація до роботи:

Андрейко О.І. Методи вдосконалення виконавського апарату музиканта-інструменталіста. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.02- теорія та методика навчання музики і музичного виховання. - Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова.-Київ.

У дисертації розглянуто проблему вдосконалення виконавського апарату музиканта-інструменталіста як сутнісної складової формування виконавської майстерності. Визначено структуру виконавського апарату, критерії сформованості його художнього та технічного комплексів. Педагогічним нововведенням дослідження є переорієнтація підходу до формування виконавського апарату з декларативно-функціонального на регулятивно-особистісний, що передбачає створення педагогічних умов для активізації рефлексивної діяльності студента-інструменталіста у його професійному становленні. З цією метою у дослідженні розроблено та апробовано методи вдосконалення комплексів виконавського апарату музиканта-інструменталіста та визначено педагогічні умови оптимізації даного процесу.

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення проблеми вдосконалення виконавського апарату музиканта-інструменталіста у вищих музичних та музично-педагогічних закладах на основі використання регулятивно-особистісного підходу у навчальному процесі, що знайшло відображення в теоретичному обґрунтуванні поняття і структури виконавського апарату та експериментальній перевірці методів його удосконалення. Завершення дисертації, підтвердження гіпотези дослідження та вирішення усіх поставлених завдань дозволило зробити такі висновки.

На сучасному етапі розвитку музичної освіти актуальності набувають процеси ефективного становлення виконавської майстерності музиканта-інструменталіста, суттєвим компонентом якої виступає виконавський апарат. Теоретичний аналіз проблеми формування виконавського апарату музиканта у вищих навчальних закладах засвідчив, що при всій різнобічності поглядів, дослідники сходяться на визнанні необхідності трансформації підходу до музичного навчання студентів шляхом збагачення його теоретико-технологічних засад методами, спрямованими на професійне вдосконалення інструменталіста. Одним з механізмів, що забезпечує ефективний розвиток інструментальної підготовки студента визначається професійна рефлексія. У формуванні виконавського апарату через рефлексивну діяльність, глибокий рівень самоусвідомлення підвищується виконавська майстерність музиканта-інструменталіста, творчо втілюється його технічний та художній потенціал.

В дисертації обґрунтовано нову принципову позицію щодо розвитку та вдосконалення виконавського апарату музиканта-інструменталіста. Сутність її виявляється у визнанні регулятивно-особистісного підходу основою методів формування виконавського апарату. Запропонований у дисертації напрямок, на відміну від декларативно–функціонального, де розвиток виконавського апарату здійснюється формально, стереотипно, із недостатнім урахуванням особистісної орієнтації у навчальному процесі, передбачає застосування методів вдосконалення виконавського апарату на основі активізації рефлексивної діяльності студента у формуванні його професійних умінь.

Виконавський апарат музиканта-інструменталіста визначається як сукупність технічно-інструментальних та художньо-інтерпретаційних умінь, сформованих на основі особистісних якостей музиканта. В структуру виконавського апарату входять технічний та художній комплекси. Технічний комплекс охоплює слухові та рухові здібності особистості, на основі яких, за допомогою активізації рефлексивної діяльності, формується біомеханістична та художня доцільність техніки інструменталіста. Художній комплекс включає емоційно-естетичні та інтелектуальні якості особистості, на ґрунті яких, шляхом активізації рефлексивної діяльності, формується художньо-доцільне виконання музичного твору.

У відповідності зі структурою розроблено критерії дослідження рівнів сформованості виконавського апарату музиканта-інструменталіста у вищих навчальних закладах. Для технічного комплексу основними критеріями визначено: ступінь оволодіння сенсорним аналізом, наявність біомеханістично-доцільних музично-ігрових рухів, здатність до оперативного застосування технічних умінь, показниками яких є виокремлення м’язового відчуття як основи музично-ігрових рухів, наявність оптимального м’язового стану при виконанні технічних прийомів, художня доцільність техніки інструменталіста. Критеріями для художнього комплексу обрано міру здатності до адекватного пізнання змісту музичного твору, визначення власного ставлення до музичного образу, регуляції суб’єктивного музичного образу виконавця у відповідності з драматургією музичного твору, показниками яких є особливості проведення студентом структурно-смислового аналізу музичного твору, наявність суб’єктивного уявлення виконавця про музичний образ твору, сформованість художньо-доцільного музичного образу виконавця. В ході експериментальної роботи визначено рівні сформованості технічного комплексу — елементарний, раціональний, оперативний та художнього комплексу — елементарний, аналітичний та образно-драматургічний, що в цілому складає низький, середній та високий рівні сформованості виконавського апарату музиканта-інструменталіста. Встановлено, що студентам-інструменталістам вищих музичних та музично-педагогічних закладів властиві неусвідомленість ролі м'язового відчуття у формуванні технічних прийомів, формальне розуміння драматургії музичного твору, відсутність потреби у рефлексивному пізнанні змісту музичного твору, що інтерпретується.

В дисертації доведено, що вдосконалення виконавського апарату музиканта-інструменталіста відбувається ефективно за наявності певної сукупності педагогічних принципів, до яких віднесено: принцип взаємозумовленості між індивідуальними якостями особистості та змістом і особливостями професійного становлення інструменталіста; принцип взаємовідповідності між розвитком технічних умінь та усвідомленням студентами змісту музичного твору; принцип творчої організації навчально-виховного процесу; та спеціально організованих умов оптимізації даного процесу, зміст яких полягає в активізації рефлексивної діяльності у процесі формуванні виконавського апарату музиканта-інструменталіста; залученні студентів до самостійної технічно-пошукової та художньо-пізнавальної діяльності, спрямованої на оволодіння художньо-доцільною технікою та осягнення змісту музичного твору; застосуванні поетапної методики навчання.

У процесі формуючого експерименту розроблено та апробовано методи вдосконалення виконавського апарату. Експериментально визначено зміст і послідовність етапів, кожен з яких відрізняється змістом навчальних завдань і ступенем самостійності їх виконання студентами. Відповідно до результатів дослідження змістовна динаміка має включати послідовну активізацію рефлексивної діяльності у набутті технічних та художніх умінь студента у процесі формування його виконавської майстерності. Удосконалення технічного комплексу відбувається на основі методу сенсорного аналізу, методу регуляції та контролю за м'язовими відчуттями у музично-ігрових рухах інструменталіста, методу регуляції та контролю за відповідністю засобів технічної виразності інструменталіста драматургії музичного твору, що інтерпретується. Художній комплекс удосконалюється на ґрунті методу структурно-смислового аналізу музичного твору та методу рефлексивного осягнення студентом змісту музичного твору. Процес удосконалення виконавського апарату включає також такі методи навчання, як спостереження, лекції, бесіди, частково-пошуковий або евристичний метод.

В цілому дослідження підтвердило, що запропоновані методи здатні виступати міцним фундаментом у процесі вдосконалення виконавського апарату музиканта і можуть слугувати основою для оновлення змісту інструментальної підготовки майбутніх фахівців в системі сучасної музично-педагогічної освіти.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів розглянутої проблеми. Подальшого наукового пошуку потребують психолого-педагогічні засади формування раціональної техніки скрипаля, педагогічне осмислення особливостей художньо-образного мислення інструменталіста в контексті трансформаційних процесів розвитку виконавської майстерності.

Основний зміст дисертації відображено у таких публікаціях дисертанта:

1. Андрейко О.І. Система педагогічних засобів, спрямованих на моделювання виконавської техніки скрипаля // Теорія і методика мистецької освіти. Випуск другий. - Київ - НПУ-2001. С. 91-99.

2. Андрейко О.І. Формування виконавської майстерності музиканта-інструменталіста // Неперервна освіта: теорія та практика. Випуск 1(5). - Київ, 2002.С.182-189.

3. Андрейко О.І. Методи виховання музично-ігрового руху скрипаля //Теорія і методика мистецької освіти. - Київ - НПУ-2003 .С. 102-107.

4. Андрейко О.І. Вплив виконавських типів мислення на формування музично-виконавської концепції // Теоретичні та практичні питання культурології, випуск 4. Мелітопольський державний педагогічний університет, 2001.С.61-68.

5. Андрейко О.І. До проблеми побудови технічного апарату скрипаля // Науковий вісник національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського. Вип. 18. Музичне виконавство. - Київ, 2001.С.251-261.

6. Андрейко О.І. Трансформація виховання виконавської майстерності педагога-музиканта в системі нової парадигми освіти. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Культурна політика в Україні в контексті світових трансформаційних процесів”. -Київ, 2000.С.177-178.

7. Андрейко О.І. Виконавський апарат музиканта-інструменталіста в контексті новітніх трансформаційних процесів розвитку виконавської діяльності. // Мистецька освіта в контексті європейської інтеграції: Теоретичні та методичні засади розвитку – Тези міжнародної наукової конференції: - Київ – Суми: СумДПУ ім.А.С. Макаренка, 2004. – С.148-149.