У дисертації проведено теоретичне дослідження методів правового регулювання аграрних відносин як структурно-складового утворення, виявлено його місце в механізмі правового регулювання, обґрунтовано необхідність використання методу аграрного права як відносно самостійного явища правової дійсності. Головними науковими і практичними результатами роботи, досягнутими автором у процесі дисертаційного дослідження, є такі: – об’єктивним у галузевому методі є, по-перше, незмінність суті загального методу правового регулювання (особливо «всепроникнення» тріади способів правового регулювання), по-друге - об’єктивність предмета правового регулювання. Саме специфіка предмета галузі права насичує, наповнює загальний метод правового регулювання і трансформує його в галузевий; – формування методу правового регулювання як способу впливу на суспільні відносини з метою їхнього врегулювання зумовлено предметом правового регулювання, політичним і економічним становищем у державі, розвитком демократії в суспільстві, рівнем правової свідомості і культури, а також волею держави; – метод правового регулювання не повинен бути обмежений рамками якогось одного етапу правового регулювання. На волю суб’єктів впливає вся норма права, а не диспозиція, гіпотеза чи санкція, взяті окремо. – загальному методу правового регулювання характерне використання системи трьох способів правового регулювання (своєрідної тріади) – вказівки (позитивного зобов’язання), заборони і дозволу. Такі способи є складовими методу, його будівельним матеріалом (юридичною «речовиною»); – дозвіл, вказівка і заборона природно і неминуче взаємодіють між собою. Причому ця взаємодія має на меті забезпечити належну ефективність того елемента з названої тріади, який у тій чи іншій конкретній ситуації виконує роль прямого регулятора відповідних соціальних зв’язків; – аграрні відносини слід розглядати як сукупність органічно пов’язаних земельних, майнових, трудових, організаційно-управлінських відносин, що виникають у сфері сільськогосподарського виробництва за участю аграрних товаровиробників; – зв’язок предмета та методу правового регулювання аграрного права не є однобічним і не може розглядатися лише як вплив предмета на метод. Він є зворотним. Прояв впливу методу правового регулювання на предмет аграрного права виявляється в тому, що застосування тих чи інших прийомів впливу на суспільні відносини, закріплених у правових нормах, може змінювати характер суспільних відносин; – у аграрних відносинах об’єднувальним фактором є спеціальний законодавчий масив, а також той факт, що існують специфічні суб’єкти відносин. Завжди однією із сторін у цих правовідносинах виступає аграрний товаровиробник (фермерське господарство, сільськогосподарський кооператив, особисте селянське господарство, сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю тощо). Цим відносинам притаманний спеціальний об’єкт правового регулювання, яким є виробництво сільськогосподарської продукції, а також землі сільськогосподарського призначення як засіб виробництва; – витоки способів регулювання відносин, які є предметом аграрного права, беруть свій початок з цивільних і адміністративних правовідносин і, по суті, є акумуляцією нормативно-правового волевиявлення держави, яка регулює суспільні відносини двома основними методами: цивільно-правовим (диспозитивним) і адміністративно-правовим (імперативним). Метод правового регулювання аграрних відносин являє собою закріплення в аграрному законодавстві сукупності адміністративно- і цивільно-правового, як універсальних, способів і прийомів; – виходячи з характеру аграрних відносин, можна говорити про єдиний правовий метод регулювання аграрних правовідносин. Цей метод передбачає використання універсальних диспозитивного (приватноправового) й імперативного (публічноправового) способів правового регулювання, який можна визначити як змішаний метод, який складається з різнорідних способів та прийомів регулювання таких відносин; – змішаний метод правового регулювання аграрних відносин реалізується через характер правових норм. Вони можуть бути імперативними, тобто такими, що вимагають від сторін правовідносин належної поведінки (норми-приписи), або можуть забороняти діяти певним чином (норми-заборони). Норми аграрного права можуть мати й диспозитивний характер, тобто надавати суб’єктам правовідносин певну волю дій зі встановлених взаємних прав і обов’язків (норми, що дозволяють) або пропонувати кілька варіантів поведінки (рекомендаційні норми); – аграрне право як самостійна галузь права, предметом якої є органічно взаємопов’язані специфічні аграрні відносини, має свій метод правового регулювання, і його можна визначити як змішаний метод, який складається з різнорідних способів і прийомів регулювання таких відносин. – установлення в нормативно-правових актах чіткого кола юридичних фактів, з якими пов’язуються виникнення, зміна і припинення правовідносин, є цілеспрямованим заходом. Можливість чіткого визначення підстав динаміки правовідносин дає змогу закріпити умови створення сільськогосподарських підприємств, наприклад фермерського господарства, сільськогосподарського виробничого кооперативу, сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю та ін., і, як наслідок, встановити коло суб`єктів, що підпадають під сферу регулювання конкретного аграрно-нормативного правового акта, а також виокремити відносини, які складаються в різних галузях права. | 