Узагальнюючи основні результати дослідження, ми дійшли таких висновків: У дисертаційному дослідженні здійснено філософсько-методологічний аналіз менеджменту як науки і діяльності в історичній перспективі та в сучасному контексті на базі застосування методологічних здобутків сучасної наукової революції, зокрема, синергетичної та інших постнекласичних методологій. Запропоновано власну історичну класифікацію менеджменту як науки. Вона ґрунтується на відомій і майже класичній класифікації етапів розвитку науки Нового Часу, здійсненої академіком В. С. Стьопіним. А саме, ми виділили в розвитку менеджменту як науки класичний, некласичний і постнекласичний етапи. До предмету менеджменту як науки відносяться типові за своїми визначальними рисами об’єкти постнекласичних досліджень: складні людино мірні системи, здатні до саморозвитку. На попередніх класичному і некласичному етапах розвитку менеджменту використовувались їхні ідеалізовані представлення, які нехтували або людиномірністю, або складністю, або тим і іншим (наприклад, механістичні, “годинникові” моделі класичного етапу та кіберсистеми некласичного). Ці ідеалізовані уявлення не завжди спрацьовували і на класичному та некласичному етапах. Людиномірність давалась взнаки в періоди внутрішніх криз розвитку компаній-організацій. Людський фактор спорадично намагались врахувати і такі значні прихильники класичного лінійного менеджменту як Ф. Тейлор та А. Файоль. Ще більш наочно це проявляється в часи зовнішніх криз, які вимагають повної перебудови поглядів на предмет менеджменту як науки. Визначальним на нинішньому етапі розвитку стає необхідність такого врахування людського фактору, яке базується на гуманістичних цінностях. Ця обставина практично виявилась в опорі змінам з боку персоналу компаній. Загального усвідомлення необхідності врахування цих цінностей недостатньо для сучасного практичного менеджменту. Тому менеджмент як науки має виробити теоретичні засади відповідних управлінських стратегій. Нами запропоновано адекватне методологічне підґрунтя для цих теоретичних засад. Серед постнекласичних методологій найбільш розробленою на сьогодні є синергетична методологія. Нами продемонстровано застосовність синергетичного розуміння динамічної стійкості складних систем (зокрема, гомеостатичність та ієрархічність) в якості вихідного для вироблення конкретних принципів управління. Використовуючи трансдисциплінарність синергетичних підходів як загальнонаукових, ми визначили напрямки застосування синергетики в менеджменті на базі ефективної моделі “синергетика in, for and of менеджмент”. При цьому ми спиралися на успішний досвід російського філософа В. Г. Буданова щодо застосування синергетики до освіти. Було показано, що для роз’яснення діючих механізмів здійснення тих або інших практик ефективною є концепція габітусу П. Бурдьє. Саме вона дозволяє пояснити причини опору змінам та пояснити, як можна ці зміни вдало провести. Крім того, виявлено, що постнекласичний габітус як породжуюча структура постнекласичних практик, є необхідною умовою успішної управлінської діяльності на сучасному етапі. Продемонстровано, що постнекласичний підхід до управління передбачає попередню погодженість цінностей і цілей працівника і організації та подальше їх взаємовідповідне узгодження як основу комунікативного діалогу між працівниками й організацією, у якому проходить практика успішного управління. |