| У Висновках викладаються підсумки дослідження та наводяться його найважливіші результати, зокрема такі: 1. Проникнення ідей синергетики у правову сферу оформилося у складний процес – процес “синергетизації” пізнання правових явищ, що має на увазі їх пізнання скрізь призму синергетичного бачення світу (виявлення синергетичних характеристик правової реальності) і крізь “методологічну сітку” синергетики (виявлення синергетико-методологічних засад дослідження правової реальності). 2. Застосування ідей синергетики до пізнання правової реальності обмежується, по-перше, виявленням нелінійних закономірностей, яким підкоряються процеси самоорганізації системних правових явищ, тобто перш ніж “розпаковувати” методологічний потенціал розробок синергетики стосовно правової реальності, варто впевнитися в існуванні необхідних умов (передумов) для процесів самоорганізації у цій сфері; по-друге, дослідженням процесу динаміки (зміни системної якості) правових системних утворень, а саме – нелінійних ефектів, періодів хаотизації їхнього стану, які власне і сприяють процесу коэволюції елементів складних правових явищ, процесу самоорганізації останніх; по-третє, розглядом правових системних утворень як різновиду соціальних систем, яким є властивою як самоорганізація, так і організація. 3. Світоглядно-методологічний каркас теоретико-правових побудов у світлі синергетики включає такі положення: діалектичне поєднання організаційних і самоорганізаційних аспектів еволюції правових явищ; наявність власних механізмів розвитку, що сприяють розгортанню потенційних можливостей, закладених у правовому системному утворенні; недоцільність нав’язування праву шляхів розвитку ззовні; складний архітектурний характер права. 4. Дослідження впливу гносеологічних положень синергетики на методологію порівняльно-правових досліджень й у цьому контексті виявлення ступеня поєднання синергетичного підходу й порівняльно-правового методу дозволили: а)розширити пізнавальні можливості порівняльно-правового методу
за рахунок корекції гносеологічного стрижня, що формує основи його застосування в правових дослідженнях, такими положеннями як чергування періодів панування детермінізму або випадковості у розвитку правових систем, альтернативність і непередбачуваність процесів правового конструювання, наявність власних механізмів розвитку, що сприяють розгортанню потенційних можливостей, закладених у правовому системному утворенні; б)виявити вимоги, що пред’являються до методу правового порівняння в контексті зміни уявлень про об’єкт порівняльно-правового дослідження у світлі синергетики, а саме, проведення порівняння з урахуванням: діалектичної єдності фундаментальних якостей розвитку правових систем – динамічності й статичності; динамічного характеру розвитку правових систем; якісного стану правових систем – оцінювати можливість перебування правових систем у стані “перехідності”; внутрішньої логіки розвитку правової системи; єдності повторюваного й індивідуального у ході розвитку правових систем; в)скоригувати головну мету порівняльно-правового дослідження, що з урахуванням ідей синергетики може бути поставлена у такий спосіб: пізнання “загального” – виявлення у порівнюваних правових явищах ізоморфізму (подоби), що є слідством загальних властивостей досліджуваних явищ; пізнання “особливого” – виявлення тенденцій розвитку певної групи правових систем; пізнання “одиничного” – виявлення індивідуальних особливостей розвитку правових систем у періоди, де роль випадковості є визначальною; г)визначити межі ефективного використання порівняльно-правового методу, і в цьому контексті стверджувати, що пізнавальні можливості порівняльно-правового методу не обмежуються тільки виявленням подібності й відмінності правових систем миру, але й допомагають виявити тенденції розвитку й самоорганізації правових систем і зорієнтуватися у функціонуванні механізму еволюції останніх. 5.У світлі ідей синергетики збагачується “предметне поле” порівняльного правознавства шляхом залучення до нього факторів детермінації процесу розвитку правових систем, причин не тільки закономірних, але й випадкових. Пізнавальний потенціал синергетики дозволяє, з одного боку, виявити особливий різновид правових закономірностей – закономірність еволюції й самоорганізації правових систем, що являє собою об’єктивний, необхідний, істотний, повторюваний зв’язок (відношення), який має імовірнісний характер і проявляється як тенденція, що визначає напрямок еволюційного розвитку і зміст процесу самоорганізації правових систем, а з іншого – розкрити істотну роль випадковості у розвитку правових систем, осмислити її вплив, насамперед, на внутрішню структуру правових систем. 6.Основними положеннями синергетичної концепції правової системи є: а)правова система являє собою комплекс порядків, що самоорганізуються
(на рівні функціонування її компонентів), що перебувають у погодженій взаємодії під впливом внутрішньосистемного детермінанта – правосвідомості, що визначає форму правової самоорганізації. Від саморухливості правосвідомості, як квінтесенції саморозвитку правової системи, залежать ступінь самоорганізації її компонентного складу, “алгоритм” розвитку правової системи в цілому; “ефект самоорганізації” на рівні правової системи залежить від ступеня самоорганізації на рівні її компонентів; будь-які управлінські зв’язки між складовими правової системи є окремими випадками самоорганізації правової системи в цілому; самоорганізація на рівні як правової системи в цілому, так й її компонентів, зокрема, виявляє своє джерело в соціальній самоорганізації; ступінь самоорганізації компонентного складу правової системи є різним. б) “перехідність” правової системи характеризує особливі стани її розвитку, що, з одного боку, опосередковує виникнення “перехідного типу” правової системи, що спостерігається при зміні її типової якості, викликаної неможливістю правової системи розвиватися в межах колишнього типу права (належати до певної правової сім’ї) у зв’язку з нагромадженням її контрастних відмінностей, що утворюють нову еволюційну конфігурацію, а з іншого – сприяє проходженню правовою системою “перехідних” періодів у своєму розвитку, де відбувається зміна її якісних станів, що не тягне зміну правовою системою своєї “типової приналежності”, тобто відношення до конкретного типу права (“сім’ї права”), що дозволяє системі еволюціонувати в рамках “основного каналу еволюції”. 7.Дія механізму еволюції має подібні риси для правових систем, що належать до одного типу права, та відмінні – для правових систем, що належать до різних правових сімей. У ході дослідження механізму еволюції правової системи України була виявлена якісна подібність його дії – дії механізму еволюції правових систем романо-германського типу права. Однак поряд із рисами подібності були виявлені й риси відмінності, а саме – різний ступінь мінливості системоутворюючого фактора. В умовах перехідного розвитку української правової системи, коли вимальовується еволюційна альтернатива, згадана відмінність у дії механізму еволюції правової системи України стає принциповою. 8.При виборі еволюційної альтернативи, що стоїть перед правовими системи пострадянського простору, у тому числі і перед правовою системою України, істотну роль відіграє особливість дії механізму альтернативності, яка полягає в неоднозначному прояві таких “системних факторів”, як вплив “пам’яті”, що виражається в бінарному характерові традиції права, “ідеологічної основи” правової системи, якій характерною є невизначеність, а також комплексі історично обумовлених взаємозв’язків між правовими системами, що визначає залежність розвитку від зовнішньополітичних контактів між державами та від участі останніх в інтеграційних відносинах. Це обумовлює висновок про те, що “маятник” саморегуляції для цих правових систем ще не визначений, а вибір одного з варіантів еволюційної альтернативи буде прямо залежати від вибору вектора інтеграції. |
