У висновках до дисертаційного дослідження в розширеному вигляді подаються основні наукові здобутки, що виносяться на захист, окреслюються перспективи подальшого наукового пошуку в процесі аналізу феномену біоетики, її методологічної ролі в осмисленні коеволюціїї суспільства та природи. Історико-філософський аналіз еволюції розвитку біотичного знання з античного часу і до сучасності пояснює передумови виникнення біоетики як певного світогляду, а також основних принципів і правил біоетики. На кожному з етапів становлення біоетики як наукового напрямку її предмет розширюється – від людини до всього живого в цілому. Квінтесенцією визначень біоетики, на наш погляд, є таке: біоетика – це не лише нове комплексне знання, а й новий метод регуляції та контролю людської діяльності, за допомогою якого можна розумно використовувати досягнення науково-технічного прогресу, сприяти поліпшенню якості життя суспільства на основі принципу коеволюції суспільства та природи. Предметом біоетики є етичні принципи й цінності, що регулюють коеволюцію суспільства та природи як основи людського буття. Біоетика обґрунтовує уявлення про органічну єдність буття природи і суспільства, їх взаємозалежність, уявлення про необхідність у практичній життєдіяльності суспільства спиратися на знання теоретичних основ функціонування живого. Врахування особливості живого як певного біогенного фундаменту становлення та існування біосфери може визначитись як можливий стан коеволюції суспільства та природи. Таке пізнання живого в сучасній науці здійснюється на філософсько-методологічних основах постнекласичного типу наукової раціональності, сутнісним елементом якого є біоетика. Філософсько-методологічне осмислення біоетики виходить із вищих ідеалів коеволюції суспільства та природи як основи людського буття. З коеволюційних позицій розглядається концепція сталого розвитку. Така концепція – початковий етап переходу до соціоприродної коеволюції, яка досягається в процесі реалізації ноосферного потенціалу біоетичної культури. При цьому показник сталості соціоприродних систем є основним критерієм її розгортання, а сама біоетична культура – способом реалізації стратегії коеволюційного розвитку суспільства і природи. Коеволюційна настанова виявляється регулятивним методологічним принципом біоетики, що дозволяє осмислити взаємини людства з природою, єдність природно-наукового і гуманітарного знання. Саме коеволюційний перехід системи „людина–біосфера” до стану динамічно стійкої цілісності, симбіозу і означатиме реальне перетворення біосфери в ноосферу. Шлях до ноосфери лежить, зокрема, через підвищення ролі інтелектуального начала, поступову перевагу духовних факторів над матеріальними. Ноосферне людство на основі більш широкого філософського категоріального апарату: „біоетична особистість”, „біоетична свідомість”, „біоетичний світогляд”, „біоетична освіта”, „ноосферна людина”, „ноосферне людство”, „ноосферна свідомість”, „ноосферне мислення” – дає можливість проходження суспільством і державою таких етапів, основою яких є збереження біосфери, забезпечення можливостей для її природної еволюції і стійкості. Коеволюційна парадигма дозволяє скорегувати і розширити розуміння деяких аспектів біоетичного світогляду на основі таких принципів: гармонія людини з природою, збереження розмаїтості природи, людини і культури, діалогічність розвитку, ненасильство і пошук компромісу. Таким чином, концепція коеволюції суспільства та природи вносить істотний вклад у становлення біоетики. Застосування основних принципів біоетики має значення для розвитку біоетичної освіти. Методологічні ідеї біоетичної освіти: органічна взаємодія біологічного та соціогуманітарного знання; ціннісне регулювання розвитку біоетичних знань; коеволюція біоетичної особистості та довкілля. Біоетична освіта виконує превентивну функцію – підготовки людини до життя в епоху криз. А поняття „відповідальність”, на наш погляд, є одним із похідних понять біоетики, яке є визначальним, робить людину суддею свого вибору і зобов’язує захищати майбутнє людства. Так, біоетична особистість прагне не тільки на словах, а й на ділі прийняти на себе відповідальність за своє життя, життя оточуючих людей та усіх живих істот. Біоетичний світогляд із цих причин набуває етичного наповнення, яке справляє вирішальний вплив на всі можливі сфери людської діяльності, на відчуття повноцінної відповідальності людини перед життям та всесвітом. Одним із проявів даної світоглядної проблеми виступає ідея моральної цінності коеволюції. Сутність згаданої ідеї полягає у розширенні світу цінностей людини настільки, щоб природа стала загальним благом, а не лише власністю. Ноосферне мислення поєднує в собі зовнішнє осмислення необхідності коеволюції суспільства та природи з внутрішніми, органічно прийнятими ціннісно-аксіологічними регулятивами цього процесу. |