У висновках підбито підсумки дисертаційної роботи та сформульовані її основні результати, спрямовані на вирішення наукової проблеми, яка полягає у невідповідності рівня наукового знання про феномен соціального капіталу та центральну роль соціальних мереж у його відтворенні і потребами у трансформації соціального капіталу та окреслено напрями подальших досліджень соціального капіталу сучасного українського суспільства, 1. Зріст популярності теорії соціального капіталу є частиною ширшого процесу, який отримав назву «капіталістичний бум» і полягає у розмиванні характерного для індустріальної доби поділу на капіталістів та депривованих чи на власників та «невласників». Виокремлено «позанаукові» (політичні, економічні, соціальні) чинники «капіталістичного буму» загалом та виникнення і популяризації теорії соціального капіталу зокрема. З’ясовано специфіку соціального капіталу серед інших різновидів капіталу, узагальнено положення концепцій соціального капіталу, що належать таким авторам, як П. Бурдьє, Дж. Коулмен, Р. Патнам, та поглиблено цю концептуалізацію у тій частині, яка стосується взаємозв’язку між рівнями соціального капіталу, а також базисної ролі соціальних мереж у його відтворенні. Наголошено на низці термінологічних проблем чи відсутності адекватного перекладу низки термінів з теорії соціального капіталу українською мовою та запропоновано наше бачення цих проблем та їх розв’язання. Зокрема, запропоновано як уточнюючий, але не як альтернативний, вживати термін «відносиннєвий капітал» через те, що у межах конвенційної для вітчизняної соціології термінології кожен різновид капіталу є соціальним у широкому сенсі; для розмежування рівнів соціального капіталу запропоновано використовувати терміни «індивідуальний соціальний капітал», «груповий соціальний капітал мезорівня» та «груповий соціальний капітал макрорівня»; для позначення типів соціального капіталу запропоновано використовувати терміни «об’єднуючий» та «сполучаючий» соціальний капітал. Запропоноване авторське визначення індивідуального соціального капіталу та групового соціального капіталу мезорівня і групового соціального капіталу макрорівня. Згідно з ним, мережевий капітал – це механізм зниження коштів трансакції між індивідами внаслідок прямого чи опосередкованого знайомства між ними. Груповий соціальний капітал мезорівня – це механізм зниження коштів трансакції між індивідами внаслідок їхньої приналежності до однієї соціальної спільноти. Груповий соціальний капітал макрорівня – це механізм зниження коштів трансакції між індивідами внаслідок їхньої приналежності до одного суспільства. Однією з проблем чи білих плям теорії соціального капіталу ми вважаємо недостатньо обґрунтоване використання терміну «негативний соціальний капітал». Згідно з існуючою традицією, комбінація об’єднуючого індивідуального соціального капіталу та партикуляристських принципів взаємодії часто позначаються терміном «негативний соціальний капітал». Вживання цього терміну можна вважати зразком того, що П. Бурдьє назвав правом номінації. Йдеться про те, що, вживаючи певні терміни, науковець представляє одні соціальні явища як норму, а інші як відхилення та відтворює „нормальні” соціальні практики. Термін „негативний соціальний капітал” є проблемним і з тієї точки зору, що говорити про негативний стан якогось іншого різновиду капіталу, очевидно, немає сенсу. Соціальний капітал – це невід’ємна характеристика кожного соціуму і, відтак, не може бути негативним чи позитивним, так само як не може існувати кращої і гіршої культури. Таким чином, замість вживання такого дискусійного терміну як „негативний соціальний капітал” ми пропонуємо говорити про негативні (чи дисфункціональні) аспекти соціального капіталу, оскільки соціальна інтеграція неминуче супроводжується дезінтеграцією так само як соціальна інклюзія супроводжується соціальною ексклюзію. На рівні індивідуального і групового соціального капіталу велика увага приділяється соціальним мережам. У першому і другому випадках соціальні мережі виступають свого роду „кістяком”, на основі якого виникають вирішальні для соціального капіталу явища. Соціальні мережі є сполучною ланкою, що дозволяє розглядати індивідуальний соціальний капітал, соціальний капітал мезо- та макрорівня як рівні існування/функціонування одного складного соціального явища. Взаємозв’язок цих рівнів полягає у тому, що соціальні практики, важливі для соціального капіталу на усіх його рівнях, вкорінені у особистісні соціальні мережі. Цю вкоріненість, тобто стійкі соціальні практики, середовищем відтворення яких виступають особистісні соціальні мережі, ми називаємо мережевою структурою соціального капіталу. Особистісні соціальні мережі є більш резистентним до зовнішніх впливів елементом суспільства порівняно, наприклад, із такими елементами суспільства, як ціннісно-нормативна система. Важливість мережевої структури соціального капіталу зростає у суспільствах, які зазнають глибинних соціальних трансформацій і до яких належить, зокрема, Україна. Увага до мережевої структури соціального капіталу дозволяє звернутися до такого напрямку сучасної соціології, як мережевий аналіз, та збагатити за його допомогою як теоретичну інтерпретацію соціального капіталу, так і інструментарій його практичного дослідження. Поряд з цим адекватне дослідження соціального капіталу як соціокультурного явища неодмінно має спиратися на широкий спектр кількісних і якісних методів. Теорія соціального капіталу вимагає адаптації до умов посткомуністичних суспільств та українського суспільства зокрема. Особливо це стосується групового соціального капіталу мезо- та макрорівня, який не є ціннісно-нейтральним на відміну від індивідуального соціального капіталу. Ця адаптація має відбуватися у таких напрямках: врахування історико-культурного підґрунтя сучасних соціальних процесів у цих суспільствах; індикатори групового соціального капіталу повинні бути чутливими до нерівності та поділів у суспільстві, оскільки тут актуалізується проблема етнічних, мовних, релігійних та культурних поділів у посткомуністичних країнах та Україні зокрема; подолання західноцентричного підходу до визначення громадянського, недержавного сектору та зосередити увагу, з одного боку, на неформальних соціальних мережах, а з іншого – на соціальному інституті держави та „державних” соціальних мережах, які також виступають структурами, що акумулюють соціальний капітал. |
