Анотація до роботи:

Мацапура Л.В. Мемуаристика П.В.Анненкова: жанрова своєрідність та літературний контекст. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.02 – російська література. – Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди. – Харків, 2007.

Дисертація присвячена вивченню мемуарної спадщини П.В. Анненкова. У дослідженні схарактеризовано літературно-естетичні погляди та теоретико-методологічні принципи мемуариста, визначається його внесок у розвиток мемуаристики та особливості творчого методу.

У роботі вперше здійснено цілісний аналіз мемуарних творів Анненкова, уточнюється специфіка їх жанрової природи та художньої структури. При визначенні засобів та прийомів створення мемуарного образу особлива увага приділяється ролі портрета, пейзажу, інтер’єру, ліричних відступів, історичних екскурсів, вставних епізодів, художніх деталей.

У дослідженні аналізуються не лише літературні спогади письменника, а й його історична мемуаристика.

Мемуари Анненкова розглядаються в контексті розвитку російської мемуаристики та російської літератури ХІХ століття, зокрема приділяється увага ролі біографічного, історичного та літературного контексту в процесі їх створення.

Історія мемуаристики потребує подальшого вивчення. Важливий внесок у розвиток мемуарів як жанру зробив П.В. Анненков. Його мемуарна спадщина велика за обсягом і різноманітна в жанровому відношенні. Більшість його мемуарних творів – „Н.В. Гоголь в Риме летом 1841 года”, „Молодость Тургенєва. 1840–1856”, „Художник и простой человек. Из воспоминаний об А.Ф. Писемском” – належать до жанру літературного портрета. „Замечательное десятилетие. 1838–1848” є рідкісним зразком мемуарів-дослідження. Поряд зі спогадами він містить елементи жанру літературного портрета, подорожі, критичної статті, критичного огляду, літературної рецензії, історичного нарису та філософського етюду.

Аналіз мемуаристики Анненкова у зіставленні зі спогадами інших авторів (Герцена, Тургенєва, Панаєва, Аксакова, Фета) дає можливість зробити висновок про наявність своєрідного творчого методу мемуариста, який характеризується такими особливостями:

– Спогади Анненкова мають психологічний характер. У них на першому плані знаходиться не певна подія, а осмислення мемуаристом людської і письменницької долі своїх знаменитих сучасників.

– Мемуари Анненкова характеризуються яскраво вираженою концептуальністю. Він дає періодизацію духовного розвитку письменників, про яких пише.

– Спогади Анненкова фактографічні. Мемуарист використовує весь доступний йому обсяг інформації про письменників (критичні статті, листи, спогади сучасників) і намагається бути точним у своїх спостереженнях і висновках.

– Мемуарам Анненкова властивий жанровий синкретизм, у них нерозривно пов’язані мемуарні, біографічні, критичні начала.

– Постаті відомих письменників у спогадах мемуариста змальовані із залученням широкого літературного, культурного, історичного контексту. Він приділяє багато уваги не тільки їх особистісним якостям та творчості, а й літературним взаємозв’язкам, літературному побуту, проблемам розвитку журналістики і т.п.

Анненков зробив внесок не тільки в історію, а й у теорію мемуаристики. Його розмисли про завдання мемуариста, біографа, що зустрічаються в різних творах, статтях і листах, не втратили свого значення і до сьогодні. У своїх спогадах він одним із перших у російській літературі використовує біографічний метод, засновником якого був Ш. Сент-Бев.

У центрі його літературних спогадів, як правило, знаходиться доля великого художника слова. Він намагається створити цілісний образ письменника у поєднанні його творчої і людської індивідуальності. Анненков індивідуально підходить до концепції періодизації життя і творчості кожного з письменників. Так, виокремлюючи життєві етапи Гоголя, він підкреслює моральні пошуки письменника, його прагнення до самоочищення та самовдосконалення, а періодизацію життя Бєлінського обумовлює зміною філософських доктрин у світогляді критика. Мемуарист зосереджує особливу увагу на переломних моментах долі своїх героїв, які називає „перехідними періодами”. Мотив „перехідності” – важлива і необхідна особливість мемуарно-біографічної концепції Анненкова. „Ідея переходу” відіграє провідну роль у спогадах „Гоголь в Риме летом 1841 года” та „Замечательное десятилетие. 1838-1848”.

В еволюції Анненкова-мемуариста спостерігається посилення дослідницького, аналітичного начала. У його спогадах про Гоголя міститься багато безпосередніх вражень, тонких спостережень, яскравих побутових деталей, але разом із тим образ письменника подається в цілісному осмисленні. У спогадах про Тургенєва і Писемського посилюється критико-біографічне начало. У творі „Замечательное десятилетие” дослідницькі елементи переважають над мемуарними і стають провідними. Ці висновки підтверджує і порівняння „Записок о французской революции” з мемуарним нарисом „Февраль и март в Париже 1848 года”.

Анненков змальовує минуле в його історичній перспективі. У своїх спогадах він не лише наводить факти, але й оцінює, інтерпретує, порівнює їх, підкреслюючи сутність зображуваних явищ. Мемуарист був реалістом у змалюванні минулого, оскільки завжди прагнув досягти достовірності й точності в передачі найбільш характерних явищ. Створені ним мемуарні образи характеризуються багатогранністю та конкретністю.

У мемуарних творах Анненкова велику роль відіграють прийоми портретування, антитези, психологічної характеристики. Він часто дає дві портретні замальовки, описуючи свої враження від першої та останньої зустрічі з письменником, і підкреслює, як позначилися на зовнішності зміни, що відбулися в його житті.

Для творів Анненкова характерна розгорнута експозиція, яка знайомить читача з часом і простором, в якому відбувається дія. У спогадах мемуариста хронікальний спосіб організації матеріалу переважає над асоціативним, при цьому письменник виходить за межі хронології, зазначеної у назві, в результаті чого створене ним мемуарне полотно виявляється набагато ширшим, ніж первісний задум. На багатьох сторінках мемуарів письменника зустрічаються уривки, які без перебільшення можна назвати художньою прозою. Спогади Анненкова є значним явищем в історії російської мемуаристики.

Публікації автора:

1. Мацапура Л.В. Гоголь в мемуарах П.В. Анненкова // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. – Вип.3 (24). – Серія „Літературознавство”. – Харків, 1999. – С. 45–50.

2. Мацапура Л.В. Споры о Белинском в русской мемуаристике // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. – Вип.2 (26). – Серія „Літературознавство”. – Харків, 2000. – С. 74–81.

3. Мацапура Л.В. Жанровые особенности мемуаристики // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. – Вип.1 (25). – Серія „Літературознавство”. – Харків, 2000. – С. 83–89.

4. Мацапура Л.В. „Диалог” Белинского и Гоголя в оценке Анненкова // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. – Вип.1 (28). – Серія „Літературознавство”. – Харків, 2001. – С. 54–58.

5. Мацапура Л.В. „Диалог” Белинского и Гоголя в оценке Анненкова // Вісник Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка: Зб. наук. праць – Вип. 4 (25). – Серія „Філологічні науки”. – Полтава, 2002. – С. 93–96.

6. Мацапура Л.В. Тургенев в воспоминаниях Анненкова // Література в контексті культури: Зб. наук. праць. – Вип. 14. – Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетровського ун-ту, 2004. – С. 12–18.

7. Мацапура Л.В. И.С. Тургенев и П.В. Анненков // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Серія „Літературознавство”. – Вип.2 (46). – Харків, 2006. – С. 38–45.

8. Мацапура Л.В. П.В. Анненков как теоретик мемуарно-биографического жанра // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Серія „Літературознавство”. – Вип.1 (49). – Ч.ІІ. – Харків, 2007. – С. 76–80.

9. Мацапура Л.В. Мемуары Анненкова о французской революции 1848 года // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Серія „Літературознавство”. – Вип. 3(51). – Ч.І. – Харків, 2007. – С. 21–26.

10. Мацапура Л.В. Н.В. Гоголь в восприятии П.В. Анненкова // П’яті Гоголівські читання: Зб. наук. праць. – Полтава: ПДПІ, 1999. – С. 9–13.

11. Мацапура Л.В. В.Г. Белинский в воспоминаниях современников // Пятые чтения молодых ученых памяти Л.Я. Лившица: Материалы конференции. 28–29 февраля 2000 г. – Харьков, 2000. – С. 8–9.

12. Мацапура Л.В. Н.В. Гоголь в переписке И.С. Тургенева и П.В. Анненкова // VII міжнародні Гоголівські читання: Зб. наук. праць. – Полтава, 2004. – С. 74–75.

13. Мацапура Л.В. Образ молодого И.С. Тургенева в воспоминаниях П.В. Анненкова // Девятые международные чтения молодых ученых памяти Л.Я. Лившица: Материалы конференции 23–24 февраля 2004 г. – Харьков, 2004. – С. 35.

14. Мацапура Л.В. Разработка теоретических аспектов жанра биографии в мемуаристике П.В. Анненкова // Матеріали науково-практичної конференції молодих учених «Методологія сучасних наукових досліджень». – Харків: ХНПУ, 2006. – С. 55–56.