У середині ХIХ століття російська література пережила епоху справжнього розквіту мемуаристики. Поява як класичних її зразків (наприклад, «Былое и думы» Герцена, спогади Ап. Григор’єва та ін.), так і видатних художніх творів, що мали автобіографічну основу («Семейная хроника» і «Детские годы Багрова-внука» С.Т. Аксакова, автобіографічна трилогія Л.М. Толстого й т.п.), поставило мемуарну прозу в центр суспільної уваги. Цього не можна, однак, сказати про мемуари Тургенєва, які були сприйняті однобоко й недооцінені вже при першій своїй появі, і, певним чином, подібне ставлення до них збереглося і донині. «Литературные и житейские воспоминания», задумані як велика передмова до першого тому салаєвського зібрання його творів, були для їхнього автора насамперед формою підбиття підсумків трьох десятиліть літературної творчості. Сучасники ж побачили в них лише полемічний твір, спрямований на обґрунтування своїх позицій і викриття супротивників. Зрозуміло, не бачити зв’язку між цією книгою й основними лініями літературно-суспільного розмежування та боротьби 60-х рр., активним і непримиренним протистоянням західника Тургенєва ґрунтівству, що зароджувалося в той час, його реакцією на критику, якій був підданий спершу роман «Отцы и дети», а вслід за ним і «Дым», було б великою помилкою. Але не менша помилка – абсолютизувати цей зв’язок та розглядати мемуарну книгу Тургенєва винятково в цьому аспекті. Достатньо придивитися до її складових частин, щоб побачити, що полемічний струмінь, який яскраво відчувається в одних розділах («Вместо вступления», «Воспоминания о Белинском», «По поводу „Отцов и детей”»), зовсім відсутній в інших («Литературный вечер у П.А. Плетнева», «Гоголь», «Наши послали!»). Тематика мемуарних нарисів Тургенєва дуже різноманітна. Ми вирішили за можливе не зупинятися на таких, як «О соловьях» або «Пэгаз» (спогади автора про його улюбленого мисливського собаку). Нас цікавили передусім ті мемуари Тургенєва, у яких знайшло відображення своєрідності його літературних і громадянських позицій, аналіз їхньої еволюції впродовж прожитих років, портрети людей, з якими Тургенєву довелось спілкуватися і образи яких виявилися збережені в його пам’яті, важливі історичні події, свідком яких зробило його життя. У ході проведеного аналізу показано, що мемуарні нариси, створені пізніше за «Литературные и житейские воспоминания» або з якихось причин не включені до них («Воспоминания о Станкевиче», «Проспер Мериме», «Николай Иванович Тургенев», «Воспоминания о Шевченке», «Несколько слов о Жорж Санд»), не є інакшими в порівнянні зі згаданою книгою. Вони настільки близькі за творчою манерою, що повинні розглядатися разом з іншими, і такий розгляд приводить до переконливого висновку, що мемуарна творчість Тургенєва, якою б не була вона різноманітною за жанрами й формами, щодо особливостей стилістичного характеру є єдиним цілим. Серед російських письменників є такі, у творчій біографії яких звернення до белетристики (при всьому значенні створених при цьому творів!) було, якщо говорити відверто, явищем епізодичним, у якихось випадках змушеним. Наприклад, Герцен написав свій єдиний роман і кілька повістей у молодості й назавжди відмовився від художньої творчості, як тільки, виїхавши за кордон, одержав свободу дій і міг повністю віддатися політичній публіцистиці та створенню за кордоном вільної російської преси. Чернишевський і не думав про створення літературних творів, поки не опинився в Петропавлівській фортеці, а потім не був відправлений у заслання. Зовсім інша справа Тургенєв. Від створення своїх перших творів і до останнього подиху він залишався письменником у найповнішому й точному значенні цього слова. Його твори в інших жанрах немовби облямовують і доповнюють його власне літературну творчість, що наклала свій відбиток на все ним написане. Це вищою мірою визначає й специфічні особливості мемуарних нарисів Тургенєва. Герцен, створюючи свою автобіографічну прозу, залишався при цьому політичним публіцистом, багато фрагментів з «Былого и дум» є власне статтями політичного характеру. Знайомство з мемуарами Ап. Григор’єва не залишає сумнівів у тому, що вони написані професійним літературним критиком: розповідь про своє життя не просто поєднується з естетичними й літературно-критичними судженнями, але часом і відступає в порівнянні з ними на другий план. Інша річ – творчість Тургенєва. І в книзі «Литературные и житейские воспоминания», і в нарисах, що містять характеристики його сучасників, аналіз їхньої діяльності та їхніх постатей, він залишається саме письменником, художником, белетристом. У нашій дисертації ця теза аргументована спостереженнями над стилем, особливостями слововживання й навіть синтаксичних зворотів, на яких позначилася своєрідність творчого методу Тургенєва-мемуариста. Іншими словами, ця своєрідність позначилася не тільки на відборі матеріалу для мемуарних творів, але й на методах його подачі, не тільки на тематиці, але й на поетиці. Особливо наочно це підтверджують портрети, змальовані іноді детально, іноді декількома штрихами. Вони свідчать не лише про чіпку зорову пам’ять письменника – у кожному разі за зовнішністю проступає особистість, характер, іноді відбиток відтвореної ситуації. Усі вони: і Гоголь, і Шевченко, і «блузник» з епізоду історії червневого повстання в Парижі – описані так, начебто зійшли зі сторінок тургенєвського роману. І сама мова, соковита, образна, що демонструє незвичайне багатство стилістичних засобів, зовсім не нагадує мову статей, навіть статей, які писали такі великі белетристи, як Гоголь, Достоєвський, Толстой, Горький. Надзвичайно багатий і різноманітний мемуарний матеріал міститься в листах Тургенєва. Відомо, що Тургенєв не просто писав листи, він над ними працював, що можна простежити на тих нечастих випадках, коли до нас дійшли їхні чернетки. Б.М. Ейхенбаум висловлював обґрунтоване припущення, що Тургенєв спеціально зберігав копії або чорнові варіанти листів для їхнього пізнішого використання в художніх творах. Далеко не кожен письменник діє таким чином. У листах Пушкіна, Лермонтова, Дельвіга, Баратинського мемуарний елемент або зовсім відсутній, або його потрібно ретельно і з копіткою працею визбирувати мікроскопічними частками. Зовсім інша ситуація з Тургенєвим. Він писав листи й переймався спогадам, і постійно відчувається, як він віддається пережитому, неначе переноситься в нього. Як уже йшлося, вичленувати й класифікувати весь обсяг мемуарного матеріалу, що міститься в тургенєвських листах, навряд чи можливо, зокрема й тому, що він часто присутній у них не в чистому вигляді, а в тісному переплетенні з іншими формами епістолярної творчості. Але чимало й таких випадків – деякі з них були предметом нашої уваги, – коли стирається межа поміж листом-спогадом і статтею мемуарного характеру. Підбиваючи підсумки проведеного дослідження, можна стверджувати, що мемуарна творчість Тургенєва посідає вагому й своєрідну сторінку в історії російської літератури. У кількісному відношенні мемуарні твори складають лише незначну частину спадщини Тургенєва, що може викликати подив, якщо взяти до уваги, що він був буквально створений для писання спогадів: минуле, пережите, люди, з якими він спілкувався, постійно були живі в його пам’яті. Тургенєв-мемуарист не створив традиції. Уже зверталася увага, що автобіографічна трилогія Горького була, очевидно, психологічно орієнтована на автобіографічну трилогію Л. Толстого. Певну подібність до «Былого и дум» відзначали у книзі І.Г. Еренбурга «Люди, годы, жизнь». Але нічого схожого на «Литературные и житейские воспоминания» не з’явилося. Вони не схожі ані на ті мемуари, які писалися до нього, ані на ті, які були створені пізніше. Водночас вони не тільки розкривають важливу сторону своєрідності творчого світу Тургенєва, але і є надзвичайно цікавою й вагомою сторінкою в історії російської автобіографічної прози. Основні результати дисертації викладені в таких публікаціях: 1. Гринько Я.В. И.С. Тургенев о В.Г. Белинском // Наукові записки ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. Серія літературознавство. – Вип. 1(45). – Ч. 2. – Харків, 2006. – С. 36-40. 2. Гринько Я.В. К творческой истории книги Тургенева «Литературные и житейские воспоминания» // Наукові записки ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. Серія літературознавство. – Вип. 3(51). – Ч. 2. – Харків, 2007. – С. 32-40. 3. Гринько Я.В. Письма-некрологи как жанр мемуарного творчества Тургенева // Наукові записки ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. Серія літературознавство. – Вип. 4(52). – Ч. 1. – Харків, 2007. – С. 45-53. 4. Гринько Я.В. Станкевич в воспоминаниях И.С. Тургенева // Наукові записки ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. Серія літературознавство. – Вип. 4(52). – Ч. 2. – Харків, 2007. – С. 47-54. 5. Гринько Я.В. Ю.П. Вревская в жизни и творчестве И.С. Тургенева // Наукові праці Кам’янець-Подільського державного університету. Філологічні науки. – Вип. 15. – Т. 2. – Кам’янець-Подільський, 2007. – С. 55-57. 6. Гринько Я.В. Тургенев и Шевченко // Русская филология. Украинский вестник. – Харьков, 2007. – №4(34). – С. 63-65. 7. Гринько Я.В. Портрет критика // Одиннадцатые международные чтения молодых ученых памяти Л.Я. Лившица. – Харьков, 2006. – С. 19-20. |
