Результати дисертаційного дослідження дозволили зробити висновки теоретико-методичного змісту та науково-практичного значення, використання яких сприятиме активізації процесів формування механізмів інноваційного розвитку легкої промисловості з метою забезпечення її конкурентоспроможності і сталого стратегічного зростання. 1. Існуючі процеси формування і використання механізмів впливу на інноваційний розвиток потребують удосконалення у зв’язку з тим, що не відповідають сучасним умовам функціонування галузей і особливо легкої промисловості. Це зумовлює потребу у застосуванні положень системного підходу до інноваційного розвитку легкої промисловості: удосконалення правових механізмів інноваційного розвитку, методів державного стимулювання новітніх розробок, обґрунтування державної і галузевої інноваційної політики, визначення джерел фінансування інноваційних проектів, зважаючи на їх суспільний та економічний ефекти, розвиток інноваційної інфраструктури, у тому числі, венчурного фінансування нововведень, стимулювання інноваційного підприємництва. 2. Етапи розробки, створення, впровадження і дифузії доцільніше віднести до інноваційної діяльності як процесу, результатом якого можуть бути створення інновації або тільки новації, тобто нові продукти, процеси, які не є комерціалізованими і не є спожитими. Головне – впровадити новацію у виробництво або сферу споживання, інші сфери діяльності, тобто перетворити новацію в форму інновації. У зв’язку з цим пропонується розглядати сутність інновацій в контексті кінцевого результату як комерціалізовані спожиті нові продукти, процеси, які впроваджуються з метою якісної і кількісної зміни об’єкта управління та одержання економічного, суспільного, соціального, науково-технічного ефектів. 3. Визначення розвитку як незворотних, цілеспрямованих, закономірних змін матерії і свідомості, в результаті яких виникає новий якісний стан об’єкта, його склад і структура (тобто процес тісно взаємопов’язаних кількісних (ріст) і якісних (диференціація) його перетворень) дозволило виявити характерні особливості економічного зростання на основі інновацій, які передбачають досягнення конкурентних переваг окремих галузей не за рахунок факторів виробництва та інвестицій, а здебільшого внаслідок впровадження нової техніки і технології, що потребує висококваліфікованої робочої сили і менеджменту. Інноваційний розвиток передбачає економічне зростання на основі нових інституціональних, технологічних і соціальних змін у всіх сферах (суспільство, галузь, підприємство). При цьому фактори виробництва і інвестиції повинні ставати засобами науково обґрунтованої моделі інноваційного розвитку країни, галузі, а не їх ціллю. 4. Ефективне управління інноваціями передбачає подальший розвиток теоретичних засад, змісту і сутності категорії “механізми інноваційного розвитку”. Значення теоретичної концепції таких механізмів полягає у формуванні основ для вибору напрямів інноваційного розвитку підприємств, галузей, тобто має широку сферу практичного застосування. В роботі уточнено зміст категорії, яка являє собою систему: методів, форм, важелів, інструментів впливу на інноваційний розвиток економіки в цілому, окремих галузей і підприємств, організацій та з’ясовано, що основними методами державного регулювання інноваційного розвитку є адміністративні і економічні. Адміністративне регулювання відбувається за рахунок законодавчого його забезпечення, правового нормування патентної політики і політики стандартизації, а економічні методи регулювання інноваційного розвитку поділено на прямі та непрямі. Прямі методи – це фінансування (програмно-цільове, проблемно-орієнтоване); формування інноваційної інфраструктури; кредитування; лізинг; планування і програмування; державне замовлення. Непрямі методи – це податкове і амортизаційне регулювання; кредитна і фондова політика, які повинні формувати загально прийнятні, а не індивідуальні умови інноваційної діяльності. 5. В залежності від особливостей реалізації нових розробок структуровано ринок продуктів легкої промисловості України, на якому присутні чотири типи інноваційних організацій: експлеренти, патієнти, віоленти, комутанти. Виходячи з сучасного стану розвитку економіки, діючої нормативно-законодавчої бази, а також рівня доходів населення, обґрунтовано, що на національному ринку легкої промисловості привалюють віолентна і комутантна стратегії розвитку підприємства. Патієнтна ж стратегія застосовується достатньо рідко у зв’язку з тим, що не має достатньої сегментної групи споживачів за рівнями доходів. 6. Наявна структура державних органів влади та самоврядування України у сфері інноваційної діяльності характеризується певною безсистемністю, яка полягає у відсутності єдиного організаційного механізму реалізації галузевої інноваційної політики. Це свідчить про те, що інноваційна діяльність ще не стала належним центром уваги державних та місцевих органів влади. Інноваційний розвиток галузей забезпечують не тільки спеціальні галузеві правові механізми, а й правові механізми загальнодержавного рівня. Підлягають врегулюванню законодавчі акти безпосередньо галузевого розвитку інноваційної діяльності, закріплення джерел фінансування розвитку регіональної інноваційної діяльності; формування галузевої інфраструктури; захисту прав інтелектуальної власності фізичних та юридичних осіб. Потребує відновлення дії статей законів щодо пільгового оподаткуванням і митного регулювання інноваційної діяльності; доцільно активізувати діяльність галузевих і регіональних органів влади щодо формування інноваційної політики і підготовки кадрів, спроможних реалізувати інноваційну політику. 7. В роботі доведено, що дійовими фінансовими критеріями щодо окреслення меж етапів життєвого циклу продукту легкої промисловості є показники виручки, постійних і змінних витрат, точки беззбитковості, в результаті чого з’являється можливість оптимізації в портфелях підприємств життєвих циклів інноваційних продуктів. 8. Концепцію активізації механізмів інноваційного розвитку пропонується реалізувати через впровадження підпрограм – технологія, інфраструктура, інформація, венчурне підприємство, освіта і наука, експорт, інвестор, що забезпечить створення цілісного інноваційного середовища та рівні можливості для реалізації інтелектуального та підприємницького потенціалу, незалежно від місця розташування підприємства. 9. Активізація механізмів інноваційного розвитку легкої промисловості будуть сприяти обґрунтуванню напрямів збільшення позабюджетних джерел фінансування інноваційних проектів за рахунок законодавчого закріплення пільгового порядку формування корпоративних інноваційних фондів; створенню галузевих і регіональних інноваційних банків; запровадженню механізму комунального кредитування шляхом випуску місцевих облігацій; формуванню позабюджетного галузевого інноваційного фонду розвитку підприємств легкої промисловості. 10. Забезпеченню комплексного характеру методики оцінки ефективності інвестицій у інноваційні проекти сприятимуть використання двох груп показників – комерційної та суспільної ефективності. Сутність показника суспільної економічної ефективності за різними методиками оцінки економічної ефективності інноваційних проектів має різне наповнення. Проте, їм бракує визначення критерію, за яким можна кількісно визначити суспільну доцільність виробництва інноваційних продуктів. До складу показників суспільної ефективності, крім загальноприйнятого показника бюджетної ефективності, автором вводиться показник індексу виробництва інноваційної продукції, який дає змогу визначити відносну ефективність конкретної продукції і процесу її виробництва. При цьому кращим є такий інноваційний проект, за яким досягнуто вищі позитивні показники за умов узгодження приватних підприємницьких та суспільних інтересів. |