У дисертації викладені теоретичні узагальнення і нове вирішення наукової проблеми формування механізму реалізації суб’єктами банківської системи соціальної функції у перехідній економіці. Дослідження розвиває науково обґрунтовані підходи до посилення соціальної компоненти в діяльності банків та містить пропозиції стосовно напрямів, механізмів і методів узгодження цього аспекту їх функціонування в регіональному розрізі. Виконане дослідження дає змогу зробити такі висновки. 1.Підприємства банківської системи реалізують політику участі у вирішенні соціальних завдань за двома стратегіями - безпосереднього впливу і через сприяння змінам у задоволенні потреб і забезпеченні розвитку. Стратегія безпосереднього впливу спрямована на забезпечення таких умов, за яких представники більшості суспільних груп мали б можливість самостійно вирішувати проблеми власного добробуту. Опосередковане сприяння банками соціальним зрушенням можливе через надання кредитів підприємствам, які спеціалізуються на виробництві товарів широкого вжитку, та іншим продуцентам з метою збереження робочих місць і підтримання рівня дохідності робітників. 2. На банки покладено зобов’язання щодо задоволення потреб населення і суб’єктів економіки у фінансових ресурсах шляхом надання послуг. Специфічність банківської послуги проявляється у формі і функціональному призначенні. Згідно з формою до послуг відносять ті блага, споживання яких вимагає підтримання безпосередніх контактів між банком і клієнтом. Відповідно до функціонального призначення банківською послугою вважають лише ті споживчі вартості, цільовою функцією яких є задоволення потреб клієнтів. 3. Регулятивно-організаційні заходи, які проводилися в країні у 1992-2002 рр. з метою надання банківському сектору більшої привабливості, знизили його потенціал соціалізації. Українські банки не стали рушієм розвитку виробничого сектору і підвищення добробуту населення. Обсяги кредитів, наданих суб’єктам господарювання, склали лише 19 % ВВП України, тоді як у розвинених країнах вони у 5-7 разів вищі. Фізичним особам банки спромоглися надати у 2002 р. тільки 7,9 % від загального обсягу кредитів. 4. Фінансовий сектор до останнього часу спрямований на виконання посередницьких функцій. Операції у фінансовому секторі обмежуються короткими термінами часу. Динаміка виробництва, навіть у тих розмірах що намітилися, випереджала обсяги надання кредитів, а не навпаки. Стратегія реалізації соціальної функції банків була і залишається в цілому такою, що не забезпечує створення потужної бази для стійкого економічного зростання і соціалізації. 5. Необхідно посилити соціальну компоненту в діяльності банків через оптимізацію інтегративного поєднання конгломерату їх ресурсів. В основу 15
здійснення банками такої політики в регіонах слід покласти принципи активізації чинників з домінуючим впливом на динаміку результатів їх участі в соціалізації економіки. Як свідчать результати досліджень чинниками, такого характеру в промисловому регіоні виступають персонал банку, система внутрішньобанківського заохочення і санкцій та фінансові ресурси банку. 6. Банкам необхідно пристосувати власну стратегію до трансформаційних зрушень на регіональному рівні і надати їй здатності швидкого пристосування до змін у секторі соціалізації. Перед банками, як ніколи раніше, постає завдання переходу від пошуку клієнта до збереження їх контингенту. Динамізм соціально-економічного середовища ставить перед кожним з банків настільки жорсткі вимоги, що для них усіх без виключення існує або шлях розвитку, або згортання діяльності. 7. У діяльності банку переплітаються численні індивідуальні і групові інтереси, які потребують узгодження. Найбільш кваліфікованих менеджерів цікавлять не довгострокові плани з поступовим просуванням по щаблях драбини адміністративних посад, а короткотермінова, строком до п’яти років, професіональна кар’єра, матеріальний достаток зі створеними ними самими цінностями. Здатність банків до утримання кваліфікованих фахівців протягом тривалого часу, без „розмивання” стабільного ядра визначається спроможністю до систематичного поновлення мотивації до праці і стимулів щодо їх задоволення та досягнення на цій основі оптимально-можливого соціального результату від надання послуг. У контексті цієї тези обґрунтовано ефективність мотиваційних новацій, продукованих банком безпосередньо, порівняно із запозиченими. 8. Практичними результатами формування конкретної моделі реалізації банком у регіоні соціальної функції є запропоновані автором такі розробки: обґрунтування суб’єктів банківської сфери як глибинних інститутів соціально-економічного розвитку; розробка механізму участі банків у соціалізації економіки; викладення теоретичних основ концепції результату діяльності банку; формулювання поняття „банківський потенціал”; класифікація банківських послуг і відповідних їм банківських операцій та продуктів; визначення чинників нарощування результату задіяного на соціалізацію банківського потенціалу; виявлення економічної природи недостатнього впливу на реалізацію повною мірою особистнісного потенціалу працівників банків; обґрунтовано внутрішньобанківський механізм мотивації і стимулювання персоналу. Усі ці розробки впроваджені в практику банківської діяльності, про що свідчать відповідні довідки. 16
|