В дисертаційній роботі вирішено важливу наукову задачу удосконалення теоретико-методологічних основ та розробки науково-практичних рекомендацій щодо розбудови різновекторної інтеграційної стратегії України – інтеграції до ЄС і ЄЕП. В результаті проведеного дослідження отримано такі висновки. 1. Виділено ознаки відмінності економічної інтеграції і економічного співробітництва країн: на етапі міжнародної економічної інтеграції формується міжнародний господарський комплекс зі своєю структурою та органами управління: зростає можливість об’єднання різноманітних ресурсів для спільного вирішення соціально-економічних проблем; основою інтеграційної взаємодії є взаємодія в галузі виробництва, науки, а не зовнішньоторговельного обміну, на пільгових порівняно з іншими країнами, що не входять до інтеграційного угруповання, умовах; інтеграційна взаємодія має довготривалий комплексний характер. 2. Інтеграція охоплює широкий комплекс відносин між країнами, при цьому не лише міжнародних, а й внутрішньоекономічних. Для розвитку інтеграційних процесів необхідною є наявність об’єктивних та суб’єктивних передумов, головними з яких є такі: науково-технічний прогрес, який обумовлює формування міждержавного господарського простору з оптимальним поєднанням можливостей і потреб національних економік; соціально-економічна однорідність національних господарств, що інтегруються; близькі рівні економічного розвитку країн, що інтегруються; тривалий досвід взаємного економічного співробітництва групи країн; цілеспрямована діяльність органів державного управління країн щодо розвитку інтеграційних процесів. Важливою умовою є також наявність спільних кордонів. 3. Поряд з тим, що регіональна інтеграція охоплює як групи розвинутих країн, так і групи країн, що розвиваються, в останні роки з’являються угрупування, до яких входять і ті, і інші (АТЕС, Панамериканська зона вільної торгівлі). Сучасний регіоналізм розвивається в умовах загальної лібералізації світової торгівлі, тому нові інтеграційні угоди не вимагають різкого переходу до режиму вільної торгівлі країн-учасниць. 4. Регіональна інтеграція, що певною мірою сприяє уособленню економік країн-учасниць, виступає в той же час фактором їх підготовки до конкурентної боротьби в масштабі всієї світової економіки. На основі проведеного дослідження запропоновано класифікацію факторів міжнародної конкурентоспроможності підприємства як базисного рівня міжнародної інтеграційної взаємодії. 5. Аналіз географічної структури експорту та імпорту товарів та послуг України свідчить про наявність чітких векторів зовнішньоекономічної діяльності держави у напрямку країн ЄЕП, Європейського Союзу. 6. Проведене дослідження дозволило зробити висновок, що розширення ЄС для України буде мати як позитивні, так і негативні наслідки. До позитивних наслідків можна віднести такі: збільшення частки ЄС в структурі експорту України; збільшення значення України для ЄС у сфері зовнішньоекономічної діяльності і у забезпеченні регіональної стабільності; зниження експортних мит на ринках ЄС; посилення інтеграції у транспортну, енергетичну, телекомунікаційну мережі і європейський дослідницький простір; розвиток зовнішньої торгівлі послугами; прискорення інтеграції в глобальну торговельну систему; використання переваг прикордонного співробітництва. До негативних наслідків належать: скорочення експорту в країни Балтії; дія імпортних мит відповідно тарифів ЄС; погіршення конкурентних позицій на ринках середньотехнологічної продукції; втрати вітчизняного сільського господарства можуть становити до 250 млрд. дол. США; поширення антидемпінгових заходів проти України на нових країн – членів ЄС розслідувань. На основі проведеного аналізу зроблено висновок, що для України негативні наслідки розширення ЕС будуть переважати позитивні, що посилює актуальність різновекторної інтеграційної стратегії держави. 7. Аналіз зовнішньоекономічної діяльності України в рамках ЄЕП свідчить про високий рівень конкурентоспроможності держави на ринках країн-учасниць. Участь країни у ЄЕП відкриває певні можливості для української економіки: збереження традиційних ринків збуту вітчизняної продукції; збільшення обсягів торгівлі з пострадянськими країнами; підвищення рівня кооперації в таких галузях як літакобудування, машинобудування, транзит енергоресурсів; інтеграція у науково-технічній, інформаційній, гуманітарній сферах. Разом з тим, як показує аналіз, участь України в ЄЕП не вирішує зовнішньоекономічних проблем країни (економіки держав-учасниць мають значні структурні відмінності, створення митного союзу може призвести до суттєвого збільшення експорту і зменшення імпорту Росії, відмова від переваг держави з транзитним статусом), а також може утруднити вступ України до СОТ. 8. Особливим механізмом розвитку інтеграційної взаємодії України з країнами Євросоюзу є транскордонне співробітництво і формування єврорегіонів. Роль єврорегіонів у розбудові інтеграційного співробітництва України посилюється з урахуванням того, що західні області держави мають спільні кордони з країнами Євросоюзу. 9. Поряд із прийнятими «Стратегією інтеграції України до Європейського Союзу» та «Програмою інтеграції України до Європейського Союзу» необхідною є розробка Концепції інтеграції України в ЄС. При цьому має бути врахована провідна роль транскордонного співробітництва у процесі європейської інтеграції. Провідним елементом такої концепції має стати вимога адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. 10. Розроблено механізм інтеграції України до ЄС і ЄЕП, що має однакові вихідні на макро- і мікрорівні, але відрізняється за напрямками і змістом. Значення розробки і використання даного механізму обумовлюється різновекторністю інтеграційних зусиль України, необхідність яких встановлено в роботі. 11. Встановлено, що наслідки подальшого розширення ЄС будуть різними для українських підприємств в залежності від рівня їх міжнародної конкурентоспроможності. Підхід до розуміння конкурентоспроможності як здатності країни (суб’єкта господарювання) протистояти конкуренції на внутрішньому і зовнішньому ринках дозволив обґрунтувати необхідність використання активної стратегії забезпечення міжнародної конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників і розробити алгоритм формування зазначеної стратегії, що має супроводжуватись розрахунком запропонованого показника міжнародного конкурентного статусу підприємства. |