У дисертації наведено теоретичні узагальнення і нове вирішення наукового завдання щодо системного дослідження механізму державного регулювання регіональної економіки та розробки практичних рекомендацій в умовах ринкової трансформації. Основні авторські результати теоретико-методологічного і науково-практичного спрямування є наступними: 1. На основі узагальнення теоретико-методологічних підходів і принципів системного дослідження регуляторного механізму функціонування регіональної економіки в транзитивних процесах, економічна регіоналізація обґрунтована як відносно новий тип інтеграційних процесів. З одного боку, це обумовлено посиленням відцентрових тенденцій, а з іншого — інтенсифікацією національної централізації за умов сучасної глобалізації. В результаті узагальнення різних альтернативних трактовок поняття «регіон» (в економічному сенсі) його сутність визначена як підсистеми народного господарства, що організується і функціонує на основі взаємодії галузевого і територіального поділу праці та відносній економічно-фінансовій відокремленості і господарсько-оперативній самостійності. Регіональна економіка, з позиції функціональних залежностей та взаємозв'язків, теоретично розглянута з двох аспектів: мікро- та макрорівня. При цьому виділені її функції, які класифіковані за фазами суспільного відтворення. 2. З позиції теоретико-практичного аналізу регіональних проблем, згідно теорії систем, обґрунтовано методологічний підхід, який на основі загальних законів еволюції організаційних структур дозволяє передбачувати відповідні труднощі та упереджувальні заходи розвитку регіональної економіки в системі взаємозв'язку «центр-регіони». При цьому здійснено аналіз соціально-економічного «портрету» регіональної економіки України на основі системної класифікації регіонів за характером їхньої спеціалізації згідно розподілу зайнятого населення за основними галузями і сферами. 3. В контексті аналізу економічних інтересів, як спонукального чинника регіонального розвитку, обґрунтовано об'єктивні та суб'єктивні засади суперечливості системи інтересів між державою і регіонами. Розкрита двоїстість функціонального стану регіону: з одного боку — забезпечувати умови для формування нормального перебігу всього макровідтворення, а з іншого — здійснювати власне відтворення, як відносно відокремленої частки цілого (національної економіки), де відбувається своєрідний «симбіоз» вертикального та горизонтального векторів економічних і соціальних інтересів. 4. Замість поняття «регіональне економічне середовище» запропоновано і змістовно обґрунтовано методологічну правомірність використання для аналізу регіональних проблем термін «соціально-економічна архітектоніка регіону», як вираз форми закономірностей його побудови і функціонування в політико-економічному аспекті. В сутнісному трактуванні це поняття розглянуто як загальна функціональна структура наявних у регіоні виробничих потужностей, ринкової і соціальної інфраструктури та природно-ресурсного потенціалу, а також інститутів та інституцій у їхніх співвідношеннях зі стратегією функціонування і розвитку відповідного адміністративно-територіального формування. 5. Обґрунтовано сутнісні функціональні відмінності понять «державне регулювання» та «державне управління» регіональної економіки з позиції визначення їхніх стратегічних цілей і функцій. Концептуально визначено: управління характеризує траєкторію стратегії руху і розвитку економіки, а регулювання — корекцію, уточнення заданої програмної траєкторії у відповідності до постійно змінюваних умов, тобто регулювання — це частковий випадок управління. Обґрунтовано правомірність визначення державного регулювання як системи заходів економіко-інституціонального характеру, що здійснюється державою з метою стабілізації і розвитку існуючої національної соціально-економічної системи на мікро-, мезо- та макрорівнях. В контексті поглиблення теоретико-методологічного аналізу введено поняття «регіональна економічна транспаритетність» — відносини між регіонами, що проходять і реалізуються через усю національну економіку. Механізм державного регулювання регіональної економіки досліджено як процес узгодження та включення її у систему поточних і стратегічних інтересів національної економіки. На основі узагальнення положень теорії менеджменту виділені регуляторні елементи даного механізму, які здатні до змістовного відображення суперечностей, а також прояву функцій та його системної цілеспрямованості. 6. В аналітичному контексті цілей управлінського механізму взагалі, досліджено можливі варіанти (схеми) поєднання загальнодержавних і регіональних цілей. На основі цих положень обґрунтовано можливість більш конструктивного розв'язання суперечностей у системі взаємовідносин «держава-регіон», а також систематизовані основні форми державного регулювання регіональної економіки. В системі класифікації державного регулювання регіональних процесів посилено обґрунтування щодо виокремлення двох традиційних блоків: по-перше, — опосередкованого стимулювання; по-друге, — адміністративно-розпорядчого. В даному аспекті при аналізі феномена регіонального розвитку узагальнена і запропонована авторська схема системи цілей державного регулювання регіональної економіки. 7. З позиції теоретичного аналізу сформульовані узагальнення такої системної проблеми економічної регіоналізації: комплексний розвиток регіону, з одного боку,— це стратегія щодо досягнення головної мети, тобто формування умов для підвищення рівня та якості життя його населення. А з іншого, — сама комплексність тут розглянута в якості мети регіонального механізму регулювання. Проблема механізму державного регулювання регіональних процесів, згідно із законами теорії систем, поєднана з аналізом її законів: «взаємної адаптації» та «взаємної випереджальної багаторівневої адаптації», що дозволяє передбачати характер пристосування регіональних процесів до внутрішніх і зовнішніх умов. 8. Обґрунтовано процес економічного прогнозування як складову регіонального регулювання, а також узагальнені його методи, які базуються на даних динамічних рядів та використанні економетричної моделі. При цьому сформульовані такі принципи регіонального прогнозування: системність, варіантність, безперервність, верифіцірованість, рівних можливостей (для освітянських, культурних, медичних послуг тощо) та формування резервних фондів регіону. Концептуально визначено, що сам зміст процесу такого прогнозування має сприяти реалізації в регіоні політики саморозвитку та самоорганізації його економічного, соціального та ринкового просторів, тобто — регіональній соціально-економічній архітектоніці. В даному дослідженні запропонована авторська схема показників регіональної стратифікації ринкового середовища. 9. На основі теоретико-методологічних узагальнень щодо місця держави в економічних системах, як інституту централізованого керування, головного суб'єкта з формування інституціонально-правового поля для ринку та провідного координатора демократичного регулювання економіки, в т.ч. і на мезорівні, доведено, що її роль у транзитивній економіці не зменшується, а навпаки — суттєво зростає. Діалектичні взаємозв'язки, що постійно здійснюються в системі відносин «держава—регіон» розглянуто не лише по лінії прямих зв'язків: держава —» економіка —» регіони —» населення, а і — зворотніх: населення —» регіони —» держава та економіка. В даному контексті обґрунтована необхідність поступової «вбудови» держави в процес регулювання транзитивної економіки як на макро-, мікро-, так і мезорівнях. Запропоновані наступні суттєві складові механізму державного регулювання регіонального розвитку: державне прогнозування і програмування економічного мезорозвитку; формування та забезпечення ефективного функціонування регіональної ринкової інфраструктури; бюджетно-фінансове регулювання системи відносин «центр — регіони»; розробка системної інституціонально-правової бази, яка регулює взаємовідносини між центром і регіонами. 10. Сутність категорії «регіональна економічна політика» трактується як концентрована, науково обґрунтована діяльність держави і відповідних регіональних управлінських структур щодо цілеспрямованого ефективного розвитку економіки мезорівня на основі оптимізації загальнодержавних і регіональних інтересів з метою забезпечення якісної життєдіяльності в регіоні. В даному аспекті узагальнено найбільш характерні напрями інституціонально-правового забезпечення якісної динаміки регіонального економічного розвитку як функціонально базових засад регіональної економічної політики на мезорівні. Здійснено теоретичний аналіз співвідношення та взаємозалежності між поняттями «система економічних відносин» та «система юридичних принципів». В онтологічному аспекті обґрунтовано змістовну відмінність між процесами: «державне регулювання регіональної економіки» та «державна регіональна економічна політика», а також розглянуті практичні особливості та проблеми їх реалізації в Україні. 11. Досліджено стратегічно-пріоритетні складові соціально-економічного регіонального розвитку в Україні: по-перше, напрями подальшого удосконалення науково-технічного та інноваційного потенціалу регіонів (створення технопарків, реалізація програм конкурентних переваг, ВЕЗ, ТПР та ін.). По-друге, формування відповідних податкових засад, як стратегічного напряму удосконалення бюджетно-податкової політики, в системі відносин «центр—регіони» в Україні. Запропоновані практичні заходи вдосконалення міжбюджетних відносин в країні на перспективу, враховуючи принципи «фіскальної справедливості» та «національної солідарності» за умов відповідної корекції їх з боку держави. | 