Дослідження проблеми художньо-стильових особливостей розвитку портрету, краєвиду та побутового жанру в образотворчому мистецтві Галичини періоду романтизму дало підстави сформулювати низку важливих висновків. Процес розгортання романтизму в образотворчому мистецтві Галичини першої половини ХІХ ст. проходив у складних і насичених визначними подіями історичних обставинах, характерних для періоду формування модерної української нації. Його типологічною ознакою стала синхронізація із процесом національного відродження, яке переживало в той час українське суспільство і культура. Малярство і графіка відгукнулися на ці процеси активним розвитком, широтою творчих інтересів, масштабом осмислення життя та пошуком нових засобів виразності. В образотворчому мистецтві Галичини першої половини ХІХ ст. знайшли відображення такі риси романтичного типу творчості, як: індивідуалізм, суб’єктивність художнього мислення, тяжіння до самовираження; емоційне співпереживання як дієвий засіб пізнання і художнього відображення картин та явищ світу; іманентна романтичній творчості поетика таємниці та настроєвість як універсальний ключ до створення художніх образів. У питанні ціннісної орієнтації мистецтва романтизм уперше наголошував на пізнавальних, виражальних та оціночних якостях індивідуалізованого художнього образу, який тепер не наслідував зразки, а виражав внутрішній світ митця. Дослідження жанрової структури малярства і графіки Галичини першої половини ХІХ ст. показало, що прослідковані у кожному з трьох жанрів еволюційні зміни, а також їх синхронний характер були зумовлені впливом романтичного світогляду. У жанрі портрету ми зафіксували виразний еволюційний шлях розвитку: від просвітницького трактування образу людини, яке відображало ідеальний ієрархічно-диференційований погляд на неї як апріорного носія моральних чеснот і виразника суспільно-станових вартостей – до розуміння людини як окремої індивідуальності зі своїми суб’єктивними переконаннями і особистими цінностями. Ці зміни вияскравлюються у сфері художньої форми, у результаті чого було зроблено остаточний відхід від символічного розуміння її як втілення абстрактної ідеї, у бік створення конкретного життєво правдивого зображення. Характерною рисою романтичного портрета в Галичині стало утвердження інтимного характеру художнього образу, що перегукується із традиціями українського портрету XVII – XVIII ст. Романтизм став періодом розквіту пейзажного жанру, який набув самостійної вартості. У пейзажі відобразився внутрішній душевний стан художника, втілювалися його світоглядні та філософські переконання. Розвиток краєвиду як окремого жанру малярства і графіки Галичини першої половини ХІХ ст. пройшов три стадії: ведути як першої форми осмислення навколишнього середовища; натурних етюдів, в яких видові завдання підпорядковувалися ідеалістичним уявленням про природу та реалістичних образів природи, чия пізнавальна вартість, експресивний характер та емоційна виразність сформували високохудожню модель романтичного краєвиду. Дослідження розвитку побутового жанру в Галичині першої половини ХІХ ст. показало, що ключовим завданням, довкола якого він інтегрувався у романтизмі було розкриття особливостей національного життя. У процесі розвитку цього жанру ми також виділили кілька етапів. Першим етапом стали типажно-жанрові зарисовки. Споріднені ще з просвітницькою концепцією „натуральної” людини, в романтизмі вони виражали органічний погляд на світ, сприйняття представника з народу як найбільш органічного після самої природи елементу світобудови. Ці типажні композиції синтезували в собі як художньо-історичну, так і науково-пізнавальну функції. Наступним етапом стали ґротескно-іронічні бідермаєрівські образи О.Рачинського, що виражали оціночне сприйняття життя і були спрямовані не на критичний аналіз дійсності, а на викриття суперечностей між зовнішнім світом і особистим внутрішнім життям. У народних типах пізніх галицьких романтиків (Г.Родаковського, Ф.Тепи, А.Ґроттґера, К.Устияновича та ін.) завдання індивідуалізації художнього образу домінують над завданнями етнографічної точності, що знаменує новий етап еволюції жанру. Цим художникам притаманна вже персоналізація народних типів, намагання передати душевний стан героїв. Таким чином, у всіх жанрах образотворчого мистецтва Галичини першої половини ХІХ ст. прослідковано послідовне і систематичне наростання романтичних тенденцій у їх модифікаціях та стилістичних проявах. Розглянуті в дисертації особливості розвитку малярства і графіки Галичини періоду романтизму та одержані у результаті дослідження висновки дають привід для осмислення ширшого контексту – українського мистецтва першої половини ХІХ ст. в цілому. Адже, незважаючи на свої регіональні відмінності, воно все-таки виростало на спільній – романтичній світоглядній та ідейно-естетичній основі, ґрунтувалося на одних і тих же закономірностях та тенденціях розвитку, тим самим виявляючи свою онтологічну єдність і глибину духовного й естетичного потенціалу. | 