Необхідність дослідження акту взаєморозуміння продиктована інтегративними процесами в сучасному суспільстві. У контексті інтенсифікації міжособистісних, міжнаціональних та міжнародних контактів досягнення взаєморозуміння між співрозмовниками стає соціально значущою проблемою. Взаєморозуміння є основоположним компонентом мовленнєвої діяльності і свідчить про її успішність (ефективність). Комунікацію, спрямовану на досягнення взаєморозуміння, можна розглядати як "оригінальний модус" спілкування (Ю.Габермас): вона забезпечує співіснування людей у суспільстві. Взаєморозуміння – це фрагмент спільної мовленнєвої діяльності двох чи більше учасників спілкування. Як результативна фаза дискурсу взаєморозуміння являє собою синергетичний, інтеракційний, макромовленнєвий акт, що є послідовністю різновекторних висловлень – різних за своїми семантичними та функціональними характеристиками і об'єднаних єдиною комунікативною інтенцією. Ця інтенція визначається як іллокутивна мета акту і полягає в демонструванні співрозмовниками взаємної згоди в їх комунікативних позиціях. За своєю структурою взаєморозуміння є складним актом, що утворюється з двох і більше висловлень (ініціювальних чи реактивних стосовно один одного) із однаковими чи різними іллокутивними силами. Основними типами взаєморозуміння є консенсус та компроміс. Консенсус – це матеріалізований у мовленні результат узгодження учасниками спілкування їхніх комунікативних інтересів, при цьому один або обидва мовці підтримують комунікативну позицію співрозмовника. Компроміс є наслідком взаємних поступок комунікантів у їх позиціях (співрозмовники частково схвалюють позиції один одного). Когнітивною особливістю взаєморозуміння як макромовленнєвого акту є те, що в його рамках учасники спілкування виконують дві когнітивні ролі: вони є як продуцентами, так і реципієнтами, на відміну від простих мовленнєвих актів, у момент здійснення яких людина тільки повідомляє інформацію. Мовна побудова акту взаєморозуміння спричинена його діалогічною природою, особливістю як завершальної фази дискурсу, типом складових висловлень, а також загальною темою та ситуацією дискурсу. Зафіксовані лексико-семантичні, морфологічні та синтаксичні засоби об'єктивації взаєморозуміння в німецькій мові можуть бути експліцитними й імпліцитними. У структурі зазначеного макромовленнєвого акту спостерігається компенсаційний характер взаємодії мовних та кінетичних одиниць. Невербальні засоби є функціональними компонентами взаєморозуміння поряд із вербальними і виступають у його складі як інформативні чи неінформативні. Вони слугують максимальному розширенню інформативності мовлення, відтворенню мовного еліпсу й усуненню вербальної багатозначності. Здійснення макромовленнєвого акту взаєморозуміння, а також способи та засоби його реалізації залежать від сукупності як лінгвальних, так і екстралінгвальних факторів. Щоб спілкування було успішним і завершилося досягненням взаєморозуміння, співрозмовники повинні відзначатися готовністю до комунікації та не мати наміру спровокувати конфлікт, дотримуватися правил спілкування (головним з яких є принцип кооперації), володіти комунікативною компетенцією, спільним фондом знань, умінням оцінити контекст спілкування та уявляти мовленнєву ситуацію у розвитку. Серед екстралінгвальних чинників, що впливають на здійснення взаєморозуміння, найважливішими є психологічний, соціальний, а також національно-специфічні риси менталітету німецького народу. Певну роль у реалізації взаєморозуміння відіграють і мовленнєві стратегії, зокрема стратегії ввічливості та аргументації. Їх застосування комунікантами підвищує ймовірність здійснення акту взаєморозуміння. Водночас їх можна розглядати і як чинники, що зумовлюють вибір засобів вираження взаєморозуміння в німецькій мові. |