У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми – макроекономічного аналізу інвестування у трансформаційній економіці України, що виявилося в обґрунтуванні теоретико-методологічних засад поліпшення інвестиційної діяльності для усталення зростання вітчизняної економіки. Для формування поняттєво-категоріального апарату, що застосовується в макроекономічному аналізі, уточнено тлумачення таких понять: “інвестиції”, “інвестування”, “інвестиційний процес”, “інвестиційне середовище”. Характерними ознаками макроекономічного підходу до розуміння сутності інвестицій є: їх зв’язок з отриманням доходу як мотиву інвестиційної діяльності; розгляд інвестицій в єдності двох сторін – ресурсів (капітальних цінностей) і вкладень (витрат), що дає змогу об’єднати в межах категорії „інвестиції” – ресурси, вкладення і віддачу вкладених коштів як мотиву цього об’єднання; врахування як інвестицій будь-яких вкладень, що дають економічний (соціальний) чи інший корисний ефект.
Обґрунтовано необхідність використання як макро-, так і мікроекономічного інструментарію дослідження інвестування для виявлення стимулів до інвестиційної діяльності у вітчизняних та іноземних інвесторів і впливу інвестицій на економіку країни. Зокрема, досліджуючи інвестиційну поведінку домогосподарства та типової фірми можна з’ясувати механізм ухвалення ними інвестиційних рішень. За допомогою агрегування усієї сукупності рішень, прийнятих домогосподарствами і фірмами, виявляти закономірності, напрями та особливості інвестування в національній економіці. При цьому необхідно обов’язково враховувати ефекти мультиплікатора й акселератора. Отримані результати доцільно використовувати як підґрунтя для вироблення макроекономічної політики. Ретельний аналіз макросередовища є першим необхідним етапом у розробленні програми інвестування в умовах ринкової трансформації економіки. У запропонованій класифікації складових, що формують інвестиційне макросередовище, включено такі класифікаційні складові: інституційне та політичне середовище; міжнародне економічне і політичне; економічне середовище; природно-екологічне; соціально-культурне і демографічне середовище.
Комплексність впливу найважливіших мотивів сучасного інвестування вимагає застосування багатофакторного підходу до його дослідження. При реалізації інвестиційної політики необхідно враховувати наявність взаємозалежності спонукальних мотивів з базовими економічними параметрами (політична та макроекономічна стабільність, економічне зростання, науково-технічний прогрес, портфельне інвестування, структура економіки, зайнятість, експорт, платіжний баланс, валютний курс, реальні процентні ставки, інфляція тощо). Одним з ключових напрямів економічної політики є створення сприятливих економічних умов для підвищення інвестиційної активності. Формування сприятливого інвестиційного макросередовища передбачає поліпшення загальних умов господарювання, захист прав власності, вдосконалення корпоративного управління, вирівнювання умов конкуренції, дерегулювання економіки, поліпшення інформаційного забезпечення бізнесу, реформування бухгалтерського обліку, звітності та статистики, розвиток фінансових ринків і інститутів, у тому числі фондового ринку, банків, страхових та інвестиційних інститутів. Дослідження інвестиційного макросередовища в Україні свідчить про те, що з одного боку, ключову роль у його формуванні відіграє уряд, який визначає амортизаційну, грошово-кредитну, бюджетну, податкову політику тощо. З іншого, істотний вплив на нього справляє ступінь розвитку фінансової, фондової інфраструктури вітчизняної економіки. Завершення формування повноцінного інвестиційного ринку є необхідною умовою вирішення проблем акумуляції інвестиційних ресурсів, трансформації заощаджень у інвестиції, підвищення ефективності їх використання. У роботі досліджено стан й особливості формування джерел інвестицій, проаналізовано та виявлено як позитивні, так і негативні чинники їх формування. Встановлено, що нині населення тримає більшу частину своїх заощадження у вигляді готівки і виявлено конкретні причини того, чому фізичні особи не беруть участі в інвестуванні; запропоновано заходи, які стимулюватимуть перетворення цих неорганізованих заощаджень в інвестиції. Ефективність функціонування національної економіки в майбутньому прямо залежить від нинішньої структури інвестування. Виявлено, що у виробничій, технологічній та відтворювальній структурі інвестицій простежуються позитивні зрушення, які поліпшили їх структуру загалом. Однак, гострою залишається проблема структури інвестування на регіональному рівні. Первинною базою інвестиційної діяльності слугує інвестиційна політика та інвестиційна стратегія. На макрорівні вироблення і реалізація державної інвестиційної стратегії допомагає концентрувати обмежені бюджетні кошти і заходи підтримки у найперспективніших галузях і регіонах, забезпечувати динамічну збалансованість у розвитку економіки в цілому, її перехід у новий якісний стан з мінімальними витратами. Інвестиційна політика, орієнтована на інновації, повинна зайняти центральне місце у державній політиці на середньострокову і довгострокову перспективу.
Досягти залучення необхідних обсягів інвестицій для модернізації та структурної перебудови національної економіки на основі інновацій можна лише, створивши умови для великомасштабного припливу вітчизняного приватного капіталу і заощаджень населення у сферу інвестицій, використовуючи для цього різноманітні інструменти макроекономічної політики. Найважливішими пріоритетами державної інвестиційної політики повинні стати ресурсоощадні технології та збереження довкілля. Нинішні пріоритети для металургійно-сировинних галузей стратегічно безперспективні, оскільки запаси природних ресурсів обмежені, невідновлювані і швидко вичерпуються, що приводить до подорожчання мінеральної і лісової сировини, погіршення структури вітчизняної економіки, забруднення навколишнього середовища тощо. Селективна інвестиційна політика, концентрація обмежених інвестиційних ресурсів на порівняно невеликій кількості об'єктів, що характеризуються високою окупністю, є життєво важливими для забезпечення економічної незалежності країни чи регіону. Інвестиції та інновації повинні зайняти центральне місце у перспективній державній економічній політиці, що дозволить забезпечити стале економічне зростання. Одним з напрямів державної підтримки приватних інвестицій є пайова участь держави в інвестиційних проектах, що пройшли конкурсний відбір. Державна підтримка інвесторів має бути пов'язана з сертифікацією інвестиційних проектів, інформаційним висвітленням інвестиційних можливостей, наданням інвестиційних податкових кредитів, частковим фінансуванням з бюджету розвитку, наданням державних гарантій для стратегічних проектів. Державна підтримка пріоритетних напрямів економічного розвитку повинна сприяти припливу приватних інвестицій.
Для підвищення ефективності використання державних інвестицій панівною формою їх розміщення повинна стати система розподілу інвестиційних ресурсів між різними інвесторами й інвестиційними проектами на конкурсній основі. За таких умов доцільним є створення Українського банку розвитку, який повинен стати важливою складовою цілеспрямованої політики держави з мобілізації капіталу для здійснення інвестицій у реальний сектор економіки. Для забезпечення сприятливого інвестиційного середовища та збільшення обсягів залучення інвестицій доцільно використовувати грошово-кредитні, податкові, структурні та інші методи стимулювання інвестування. Переорієнтація грошово-кредитної і фіскальної політики на стимулювання інвестиційної діяльності в конкретних галузях вітчизняної економіки та регіонах вимагає активних державних заходів з усунення деформацій структури грошової маси, зменшення частки готівки, дедоларизації грошового обігу, витіснення сурогатів грошових коштів з платіжного обороту і нормалізації вексельного обігу. Ефективне регулювання обсягів і структури грошової маси при забезпеченні цільового регулювання грошових потоків (за допомогою впливу на них і динаміку процентних ставок, діяльності державних інститутів розвитку, рефінансування банків через облік векселів нефінансових установ) сприятиме припливу грошових ресурсів із спекулятивних операцій у виробництво. Водночас, державне регулювання повинно спрямовуватись на створення економічного, інституційного і правового середовища, що забезпечує зростання інвестиційної активності недержавних фінансово-кредитних інститутів і підприємств фізичного сектору.
Державна макроекономічна політика повинна бути спрямована, з одного боку, на створення рівних умов для вкладень у різні сектори економіки, забезпечення державної підтримки і гарантій приватних інвестицій, а з іншого – на підвищення довіри приватних інвесторів до зобов'язань держави, інститутів фондового ринку, банківських структур. Держава мала б підтримувати формування інфраструктури фінансового ринку, розвиток мережі небанківських фінансово-кредитних інститутів, здатних мобілізувати довгострокові фінансові ресурси, реструктурування банківської системи з урахуванням завдань реалізації інвестиційних функцій банків в економіці, розвиток системи гарантування депозитів фізичних осіб, страхування і стимулювання інвестицій. Посилення державного регулювання інвестиційної сфери повинно ґрунтуватися на широкому застосуванні нормативних методів регулювання в умовах ринкової трансформації економіки України.
Реалізація зазначених заходів сприятиме зміцненню інвестиційного потенціалу вітчизняної економіки та підвищенню рівня її інвестиційної привабливості, що позитивно впливатиме на процеси подальшого формування сприятливого інвестиційного макро- та мікросередовища та інтенсифікацію інвестування в економіку України. |