У дисертаційній роботі представлено теоретико-методологічні засади вивчення державного боргу та емпіричне дослідження формування системи управління державним боргом у перехідній економіці України. Проведене дослідження дало змогу сформулювати такі висновки та пропозиції. 1. Державний борг — це документально підтверджені боргові зобов’язання держави перед юридичними та фізичними особами, іноземними державами, міжнародними організаціями та іншими суб’єктами міжнародного права. Загальна класифікація державного боргу та його складових передбачає такі критерії: період сплати, визнання державою, забезпеченість фінансовими чи фізичними активами, сфера розміщення позик, наявність гарантій уряду, джерела погашення державного боргу, емітент державних боргових зобов’язань тощо. Між розмірами бюджетного дефіциту і державного боргу простежується пряма залежність, що без виваженої економічної політики уряду, формуватиме замкнуте коло постійного збільшення дефіциту бюджету та державного боргу, яке набиратиме оберти, доки уряд не застосує певний набір методів управління боргами. Виявлене явище отримало в роботі назву “боргової спіралі”. 2. Державна позика, як один із способів збалансування бюджету, може стимулювати економічне зростання і не спричиняє інфляції у поточному періоді. Щоправда цей спосіб не позбавлений недоліків, а саме: перекладання боргового тягаря на майбутні покоління, ефект витіснення приватних інвестицій державними та від’ємне сальдо платіжного балансу. Специфічним способом фінансування дефіциту бюджету, притаманним перехідним економікам, є приватизація державних підприємств. Перевагами цього методу, у порівнянні з іншими, є відсутність інфляції та перекладання наслідків дефіцитного бюджету на майбутні покоління через безоплатність і неповернення коштів. Негативними наслідками застосування такого способу фінансування є обмеженість джерел доходу, залежність від кон’юнктури ринку, політична нестабільність. 3. Сучасні теорії державного боргу розвиваються у двох напрямках: синтезу кейнсіанської та неокласичної концепцій та їх протиставлення, що пояснюється суперечливою природою цього явища. 4. Управління державним боргом — це складний, законодавчо визначений процес, що полягає у прийнятті рішень та вчиненні певних дій відповідними державними органами щодо випуску, розміщення, обслуговування та погашення державних боргових зобов’язань. Процес управління державним боргом повинен ґрунтуватися на таких принципах: відповідності, сумісності, послідовності, системності, безперервності, оперативності. Важливу роль в управлінні державним боргом відіграє довіра інвесторів до економічної політики, яку проводить уряд. Якщо така довіра існує, набір можливих боргових інструментів розширюватиметься, а гнучкість боргової політики суттєво підвищуватиметься. Натомість зростання недовіри до економічної політики уряду звужуватиме коло можливих комбінацій боргу, а ціна помилки відповідно значно зростатиме. Водночас, виважена боргова політика може практично повністю нівелювати втрати від недовіри до урядової політики. 5. Формування та нагромадження державного боргу в перехідній економіці України було спричинене певними суб’єктивними та об’єктивними чинниками. До об’єктивних належать: трансформаційний спад, викликаний процесами переходу української економіки від командно-адміністративної системи до ринкової; незбалансованість торгівельного балансу; переважання неефективних та енергомістких технологій тощо. Суб’єктивними чинниками є непослідовність та неефективність проведення трансформаційної політики, фактична відсутність тривалий час державної стратегії економічного розвитку. На збільшення державного боргу в Україні вплинули також структурна розбалансованість національної економіки; надмірне збільшення видаткової частини бюджету за рахунок дотацій, які надає держава певним галузям; збереження значної кількості нерентабельних державних підприємств, що дотуються; значний обсяг тіньової економіки; структура бюджетних видатків, що не відповідає наявним фінансовим можливостям уряду; прийняття на себе українською державою зобов’язань Ощадного банку СРСР; прийняття державою боргів підприємств; прихований дефіцит бюджету – накопичення заборгованості бюджетними установами; нецільове використання бюджетних коштів; нерозвиненість фондового ринку; інфляційні очікування і перманентна девальвація гривні; недостатній рівень економічної свідомості та культури. Нагромадження державного боргу в Україні відбувалось у кілька етапів, кожний з яких характеризується певними ознаками, об’єднаними у такі групи: принципи формування державного боргу, його джерела, застосовані методи управління державним боргом, вартість залучених ресурсів, термін випущених боргових зобов’язань, мета залучення. Масове залучення державних позик в Україні, параметри яких не відповідали критеріям і принципам, напрацьованим економічною наукою та світовим досвідом, спричинило багатосторонній негативний вплив на економічні процеси. Одним з найвагоміших чинників негативного впливу державного боргу на економічні процеси була необґрунтована емісія облігацій внутрішньої державної позики України другої половини 1990-х рр. під надміру високі відсотки. Наслідком такої ситуації було пригнічення інвестиційної діяльності підприємств та відплив вільних позикових коштів на фондовий ринок, що пропонував вищу віддачу та нижчий ризик, ніж інвестування у реальний сектор. 6. Боргова політика України на сучасному етапі розвитку характеризується постійним зростанням загальної суми державного боргу, що пов’язано із політикою уряду, зорієнтованою на неінфляційні механізми погашення дефіциту бюджету; значним переважанням зовнішньої складової у структурі державного боргу; зростанням обсягів платежів за державним боргом в абсолютній величині у результаті закінчення пільгових періодів за раніше отриманими кредитами; тенденцією до збільшення строковості державних цінних паперів на позичковому ринку; зниженням відсоткових ставок за державними цінними паперами, що у підсумку є причиною зменшення вартості державних запозичень; тенденцією до збільшення обсягів фінансування програм розвитку, про що свідчить зростання частки гарантованого боргу внаслідок залучення кредитних ресурсів для будівництва та реконструкції автомобільних доріг. Невдачі у реалізації проектів розвитку за рахунок державних позик і гарантій мають системний характер і зумовлені вадами політики державного інвестування в Україні, а саме: неузгодженістю дій органів державної влади, недостатністю чітких економічних критеріїв визначення державних капіталовкладень, невідповідністю планів інвестиційних програм тощо. 7. Для вітчизняної економіки притаманна пряма залежність між обсягом державного боргу та здійсненими інвестиціями, про що свідчить здійснений у роботі кореляційний аналіз взаємозв’язків між величиною державного боргу та інвестиціями в основний капітал у 1997–2005 рр. У результаті проведення кореляційного аналізу між державним боргом та ВВП України виявлено тісний взаємозв’язок, що підтверджує доцільність стимулювання економічного зростання збільшенням державних позик. 8. Чинне законодавство України у сфері регулювання відносин, які виникають у процесі управління державним боргом, значною мірою не відповідає процесам реформування державних фінансів, функціонування відповідних фінансових ринків та їх інституційного забезпечення, а також не має системного характеру. Зокрема, неврегульованою залишається низка питань, пов’язаних із компетенцією владних структур, визначенням величини, складу та структурних параметрів державного боргу, регламентуванням операцій щодо управління державним боргом, можливостями здійснювати таке управління через фінансовий ринок, порядком надання державних гарантій та визначенням пріоритетів у цій сфері. На сучасному етапі ринкових перетворень в Україні необхідно вдосконалити законодавче та нормативно-інституційне забезпечення, а насамперед, прийняти та ввести у дію Закон України “Про Державний борг України”. 9. Зважаючи на підвищення кредитних рейтингів та сприятливу для України ринкову кон’юнктуру, яка склалась внаслідок демократичних перетворень 2004–2005 рр., ключовим завданням українського уряду на найближчу перспективу повинно стати активне зовнішнє державне запозичення, скероване на підвищення інвестиційної спрямованості державного боргу, зниження його вартості, поліпшення часової структури державних позик тощо. Із врахуванням міжнародного досвіду у сфері державного боргу, необхідно розширити коло інструментів та методів ефективного управління державним боргом, що сприятиме покращенню позицій України на світовому фінансовому ринку. |