Образ людини у малярстві Львова кінця ХУІІІ- першої половини ХІХ ст. став тією константою, навколо якої оберталися ідейно-естетичні пошуки митців; відповідно – портрет став тим жанром, котрий закумулював еволюцію стилів у тогочасному мистецтві. У розвитку львівського портретного живопису кінця XYIII першої половини ХІХ ст. можна умовно виділити окремі етапи: перехідний (1780-1800-ті рр.) у якому поєдналися риси пізнього бароко, рококо, класицизму; у другому етапі (1800-1830-ті рр.) переважали натуралізм і прозаїзм засад бідермайєра; після 1830-х рр., відбувалося активне утвердження ідей романтизму поєднуючись із реалізмом середини ХІХ ст. Основою для розвитку портретного малярства зазначеного періоду стало поєднання місцевих художніх традицій попередньої епохи і ознайомлення із передовими західноєвропейськими тенденціями, що творчо інтерпретувалися місцевими митцями. На явища мистецького життя Львова кінця XYIII- початку ХІХ століть суттєво вплинули об’єктивні суспільно-політичні трансформації на теренах Галичини. Стилістична еволюція малярства проходила у прямій залежності від комплексу явищ художнього життя міста (наявності мистецьких освітніх осередків, загальнодоступних музеїв і галерей; виставкової діяльності і зародження критики) та середовища замовників малярських творів. Було з'ясовано вплив закордонних мистецьких академій на засвоєння львівськими художниками нових художньо-естетичних концепцій. Творчі імпульси провідних європейських осередків (Варшава, Відень, Рим, Париж, Мюнхен) стимулювали розвиток львівського портрета, збагатили його новими формами (портрети діячів науки і культури, автопортрет). На середину ХІХ ст. утвердилися переваги академічної освіти, а художник із ремісника поступово перетворювався на творця національної культури. Вивчення матеріалів львівської періодики ХІХ ст. дозволило встановити нові факти творчих біографій львівських малярів, зокрема, вперше було виявлено їхню участь у закордонних виставках, що засвідчили розширення мистецьких контактів. Вперше було проаналізовано також критичну спадщину самих митців, яка засвідчила їхню активну громадську позицію та увагу до актуальних проблем розвитку місцевого малярського осередку. Також, аналіз львівських виставок пер. пол. ХІХ ст. дозволив поглибити їхню роль у системі художнього життя Львова і стверджувати, що вони виконували роль “тимчасової” національної галереї. У львівському портреті кінця ХУІІІ—пер. пол. ХІХ ст.ст. образ людини відтворювався через призму або репрезентативної, або камерної функції портрета. Власне на зламі XYIII-XIX століть досить виразно уніфікувався формальний та технічний бік жанру, коли всі елементи композиції трактувалися рівномірно. Натомість, розвиток естетико-художнього трактування людини йшов у напрямку до поглиблення психологічної характеристики героя, започаткованої Просвітництвом концепції “природньої людини”. У художній культурі Просвітництва важливим був напрямок сентименталізму з його культом почуття, що посилив суб’єктивне начало художньої творчості, загострив увагу на індивідуальному світі людини, сприяв пробудженню відчуття природи, усвідомлення краси в її натуральних формах. Своєрідність львівського портрета романтичного періоду полягала у співіснуванні традиційних та новаторських рис, поєднання яких створило романтико-реалістичну концепцію зображення людини. Характерною ознакою стало тематичне збагачення жанру, де окрім замовних портретів аристократії, з'явилися портрети творчої та наукової інтелігенції, зображення дітей, різновид портрета-жанру. Тематично-видова специфіка портретного малярства Львова відобразила і його характерні стилістичні особливості. Свої “львівські” риси отримав найпоширеніший різновид портрета-- сімейний (твори К.Швейкарта, А.Рейхана, О.Рачинського); на відміну від Центральної Європи (зокрема, Польщі), у Львові великий груповий родинний портрет популярності не набув. Певна обмеженість і традиціоналізм художніх вирішень жіночих портретів урізноманітнювались передачею емоційно-настроєвих нюансів душевного стану моделей. Особливо ліричним забарвленням у творчості львівських портретистів були позначені образи дітей. Чи не найвиразнішими у львівському портреті першої половини ХІХ ст. стали зображення провідних діячів науки, культури і мистецтва (твори М.Яблонського, А.Рейхана, М.Машковського та ін.), у яких концепція людини-громадянина грунтувалась на суспільно-етичних імперативах. Зростаюча суспільна роль митця, як творця національної культури, утверджувалася в автопортреті, свідченням чого стали численні автопортрети Я.Машковського, Р.Гадзевича, М.Яблонського, Я.Тисєвича, К.Прека, Я.Процінського та ін. Зміни у трактуванні образів церковних ієрархів, порівнюючи портрети кінця ХУІІІ і середини ХІХ ст.ст. (твори Л.Долинського, О.Білявського і А.Рейхана, О.Рачинського), виявили тісний зв”язок із суспільно-політичними реаліями того часу, коли діячі греко-католицької церкви ставали провідниками національного руху. Загалом, на відміну від попередніх епох розвитку львівського портрета, характер відображення людини пер. пол. ХІХ ст. визначався, насамперед, творчою волею митця. Аналіз фондових та експозиційних матеріалів, у числі яких понад 240 портретів з музеїв Львова, Вроцлава, Варшави, детальне вивчення доробку попередніх дослідників дозволили зробити наведені узагальнення. Еволюція мистецьких процесів у Львові першої половини ХІХст. проходила у напрямку демократизації портретного малярства, зумовленої сприйняттям передових тенденцій романтизму. Представники творчої еліти Львова пер. пол. ХІХ ст. намітили шлях до збереження національної ідентичності у колі середньоєвропейських країн, створюючи підгрунтя для блискучих здобутків західноукраїнського мистецтва зламу ХІХ-ХХст.ст. у доробку і українських, і польських митців. Львівські художники першої половини ХІХ ст. стали авторами не просто галереї портретних зображень, — вони намагалися відобразити зміни у суспільній свідомості своїх сучасників, зміни їх ідеалів і прагнень, відповідно до вимог часу. Портретний жанр став основою становлення реалізму у львівському малярстві другої половини ХІХ ст., в якому національні традиції не припинили свого розвитку, набували нових форм і пластично збагачувались. Таким чином, майже за 100 років (1780-1860-ті рр.) львівське портретне малярство пройшло довгий шлях розвитку не тільки за часовими мірками, а, головним чином, за своїми стилістичними перетвореннями. |
