Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Філософські науки / Філософія науки і техніки


Андреєв Олег Олексійович. Логіка і методологія науки в творчості В.І. Вернадського. : Дис... канд. наук: 09.00.09 - 2008.



Анотація до роботи:

Андреєв О.О. Логіка і методологія науки в творчості В.І. Вернадського. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.09 – філософія науки. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2007.

Робота присвячена аналізу методологічного доробку В.І. Вернадського та його внеску у філософію науки. Проблеми методології науки почали займати думку В.І. Вернадського з перших кроків його самостійної наукової творчості, але особливо після його видатних науково-філософських узагальнень (проблеми радіогеології, стан простору живої речовини, теорія ноосфери). Істотна риса методологія науки ХХ століття, на думку В.І. Вернадського, полягає в її якісній неоднорідності, мозаїчності, що відповідає неоднорідності досліджуваною сучасною наукою реальності. В.І. Вернадський був попередником соціологічних та епістемологічних концепцій науки, розроблених Р. Мертоном, А. Койре, К. Поппером, Т. Куном, І. Лакатосом, П. Фейєрабендом, котрі створили сучасний соціально-історичний погляд на наукову творчість та її місце в культурі. В його працях чи не вперше склалася думка про нелінійність розвитку наукового знання, що визначає парадигматику розвитку постнекласичної науки кінця ХХ – початку ХХІ століття. Розглянуто проблему обґрунтування специфіки методології емпіричного та описового природознавства, на чому наполягав В.І. Вернадський.

У висновках дисертації підсумовуються результати дослідження на основі філософського аналізу методологічного доробку В.І. Вернадського виявлено конструктивно-перспективний зміст цих міркувань і обґрунтовано їх місце і концептуальні ресурси в сучасній методології науки.

В працях В.І. Вернадського висунуто вимогу наукового підходу до самої науки, визначення вихідних позицій, прийомів і методів її дослідження. Його звернення до проблем логіки і методології науки, як й інших видатних діячів науки ХХ століття А. Пуанкаре, А. Ейнштейна, Н. Бора, В. Гейзенберга, Н. Вінера, стимулювали їх розвиток фахівцями філософами і логіками.

Розвиток методології, за В.І. Вернадським, стимулює розвиток науки, збільшує швидкість наукової праці, призводить до побудови нових теорій, нових типів пояснення на базі нового методу. З відкриттями в області наукової методології в науку вливається каскад нових фактів, емпіричних узагальнень, теорій, гіпотез. Розвиток методології науки виступає як могутній фактор наукового прогресу.

Вказуючи на реальну можливість виникнення суперечностей між різними методами, що застосовуються при вивченні явища, В.І. Вернадський надавав великого значення єдності методів у науковому дослідженні. Найважливіша завдання міжнародної організації науки саме і полягає в тім, щоб забезпечити у світовому масштабі єдність наукових методів дослідження, зробити найбільш ефективніші методи надбанням усього світового наукового співтовариства.

В.І. Вернадський надавав великого значення взаємодії фундаментальної і прикладної науки. Прикладне знання не тільки вкладає в руки фундаментальної науки могутню методичну зброю у виді найрізноманітнішої наукової апаратури, обладнання, заводських лабораторій, дослідних станцій і т. п., але й сприяє і прискорює розробку і розвиток саме теоретичних засобів.

Ще однією істотною рисою сучасної наукової методології, за думкою В.І. Вернадського, є її спрямованість на дослідження невидимого. Варто враховувати, що про це В.І. Вернадський писав у 1910 р. Пройшло століття, і успіхи розвитку наукової думки у напрямку, визначеному В.І. Вернадським, зросли в багато разів, що ще більш підсилює доказовість аргументів, висловлених ним по цьому питанню.

Ще одна істотна риса методології науки ХХ століття, на думку В.І. Вернадського, полягає в її не наочності. Прогрес сучасної науки, особливо фізики та біології, йде в напрямку усе більшого відмовлення – у межах звичайного макроскопічного досвіду людини – від наочності явищ з переходом до модельних побудов.

В.І. Вернадський вважав найважливішим наслідком наукової революції ХХ століття глибоку зміну наукової методології. Наукова революція виявила істотну методологічну і математичну недосконалість науки, неможливість пристосування старого методологічного апарата науки до нового наукового змісту.

В.І. Вернадський був серед тих вчених, які акцентували увагу на посиленні ролі та впливу наукового співтовариства, яке в некласичний та постнекласичний періоди розвитку науки репрезентує її як традицію культури, виступає основою збереження наукових традицій, індикатором інновацій, місцем узгодження та схвалення нових ідей, гіпотез, теорій.

Публікації автора:

1. Андреев О.А. Возможности научной классификации в интерпретации В.И. Вернадского // Totallogy. Постнекласичні дослідження. – Вип. 11. – К.: Центр гуманітарної освіти НАН України, 2003. – С. 244–264.

2. Андреев О.А. Постановка В.І. Вернадським проблем логики и методологии науки // Вісник Дніпропетровського університету. Сер. Історія і філософія науки і техніки. – 2004. – № 4. – С. 67–72.

3. Андреев О.А. В.И.Вернадский о роли фактологии в науке // Наукові і освітянські методології та практики – Вип. 2. – К.: Центр гуманітарної освіти НАН України, 2004. – С. 380–388.

4. Андреєв О.О. В.І.Вернадський про роль емпіричних узагальнень у науці // Мультиверсум: Філософський альманах. – Вип. 49. – К.: Український центр духовної культури, 2005. – С. 215–222.

5. Андреєв О.О. Методологічні ідеї В.І.Вернадського і сучасність // Міжнародна конференція “Людина і Космос”. – Житомир, 2002. – С. 26–27.

6. Андреев О.А. Космическое миропонимание В.И. Вернадского // ІІ Международная научная конференция «Философия космизма и современная авиация». Тезисы. – К., 2005. – С. 111–112.

7. Андреєв О.О. В.І. Вернадський як наукознавець // Конференція з наукознавства та історії науки. – К., 2005. – С. 17–18.