Анотація до роботи:

Бігун В. С. Людина в праві: аксіологічний підхід. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.12. — філософія права. — Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Київ, 2003.

У дисертації досліджується відношення «людина-право» та його аксіологічний вимір у контексті антропологічних та аксіологічних проблем права. Розглянуто погляди на відношення «людина-право» у вітчизняній філософсько-правовій думці з кін. ХІХ — до поч. ХХІ ст.; виокремлено підходи до наукового дослідження людини в праві; подано огляд проблематики правової антропології та правової аксіології; виявлено двоспрямованість і двоскладовість системи правової антропології, виведено «антропо-етнічну парадигму» останньої та запропоновано її визначення; з’ясовано зміст категорії «людина» в праві, введені терміно-поняття «людинорозуміння» та «правового людинорозуміння», окреслено напрями їх дослідження. Розроблено аксіологічний підхід до проблематики людина в праві, в основі якого положення про визнання людини вищою соціальною цінністю; виявлено закономірність здійснення гуманістичної природи права у напрямі визнання й утвердження людини як «найвищої соціально-правової цінності» в поступі від статусу «людини поза правом» до становлення «права людини»; окреслено тенденції процесу здійснення гуманістичної природи права й зокрема процесу олюднення права.

Основні результати дослідження зводяться до таких висновків:

1. Філософсько-правова проблематика «людина в праві» охоплюється широкою проблематикою відношення «людини і права». Терміном «людина в праві», який традиційно поширений у німецькій філософії права, позначають філософську концепцію «образу людини» (нім. Menschenbild) в праві. Тематика відношення «людина—право» є потенційно місткою й може охоплювати широке коло антропологічно-правових питань.

2. Науковий інтерес до відношення людини і права оформився у кількох наукових формах (підходах), серед яких умовно виокремлюються такі, як історико-правовий, теоретико-правовий, філософсько-правовий тощо. Кожен з них спрямований на дослідження певного аспекту відношення людини і права, ґрунтується на певних ідеях та принципах, «практикується» певними галузями юридичної науки або філософії права.

3. Сучасна українська юридична наука утверджується у статусі гуманітарної, переживає «антропологічний поворот». Тенденції антропологізації юридичної науки, віддзеркалюючись у становленні сучасної вітчизняної правової парадигми в напрямі від державоцентризму до людиноцентризму, мають підстави кульмінувати у перегляді основоположень теорії та практики права.

4. Дослідженням людини в праві займається правова антропологія. У широкому розумінні правова антропологія постає як сфера правових знань про взаємовідношення людини з правовою реальністю. Двозначність поняття «правова антропологія» як філософсько-правової антропології та правової етнології (етнографії) пояснює запропонована автором «антропо-етнічна парадигма», в основі якої лежать дві ідеї про людину: як про одиничне (автономного індивіда; від «антропос» — людина) та як елемента цілісності, множинне («етнос» — народ, стійка соціальна група).

5. Людина є предметом та водночас однією з центральних категорій філософії. Філософія є способом формування розуміння людини, втіленого у різних формах, наприклад, концепціях людини. Запропонована загальнофілософська категорія «людинорозуміння» уявляється як усвідомлення, процес і результат процесу формування уявлення про людину («образу людини») через призму різноманітних філософських теорій, концепцій, поглядів, ідей про людину. Категорійно-понятійний апарат людинорозуміння і правового людинорозуміння характеризується полісемантичністю. Змістовний аналіз вказаних термінів вказує на термін людина як на основний фундаментальний термін людинорозуміння.

6. Ціннісне дослідження антропологічних проблем права здійснюється на основі аксіологічного підходу. Дослідження ціннісних властивостей відношення людини і права на основі запропонованого в роботі антропологічно орієнтованого аксіологічного підходу резюмує у визнанні людини найвищою соціально-правовою цінністю, а права — цінністю, формою відображення і способом втілення людських цінностей.

7. Однією із закономірностей формування, прояву й розвитку ціннісних властивостей відношення людини й права є розвиток і поступальне здійснення гуманістичної природи права. Одним із виявів стверджувального здійснення гуманістичної природи права є поступ як філософсько-правової та теоретичної політико-правової думки, так і політико-правової практики у напрямі визнання й утвердження людини «найвищою соціально-правовою цінністю» й зокрема від статусу «людини поза правом» до становлення «права людини».

8. Інтерес до філософсько-правового дослідження ціннісних властивостей здіснення гуманістичної природи права зумовлений потребами сучасного українського праводержавотворення. Задля подальшої реалізації гуманістичних положень Конституції України видається доцільним систематичне проведення гуманітарних («людино-орієнтованих») експертиз проектів нормативно-правових актів. Одним із закономірних наслідків реалізації гуманістичних положень Конституції України є поступовий процес гуманізації (олюднення) українського права. Пропонується вважати ступінь і міру такої гуманізації критерієм вдосконалення українського права.

Публікації автора:

1. Правова антропологія. До питання про дослідження людини в праві // Часопис Київського університету права. — 2002. — № 1. — С. 3—15 (початок); № 2. — С. 15—20 (продовж.); № 4. — С. 7—16 (закінчення).

2. Проблематика «людина в праві» у працях сучасних німецьких дослідників філософії права // Держава і право. — 2002. — № 15. — С. 27—35.

3. Погляди на людину в праві в працях Б. О. Кістяківського. До питання про дослідження людини в праві // Держава і право. — 2003. — № 21. — С. 83—91.

4. Людина в праві: деякі аксіологічно-правові аспекти проблематики // Часопис Київського університету права. — 2003. — № 3. — С. 8—13.

5. Погляди В. Брюґґера на уявлення про людину в концепції прав людини [у співавторстві з В. Горбатенко] // Людина і політика. — 2003. — № 1. — С. 50—53.

6. Правова антропологія // Юридична енциклопедія : в 6 т. / Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. — К. : «Укр. енциклопедія», 1998. — Т. 5: П—С. — 2003. — С. 34—36.

7. Соціологія права // Юридична енциклопедія. — Т. 5. — К., 2003. — С. 561—563.

8. Радбрух Густав // Юридична енциклопедія. — Т. 5. — К., 2003. — С. 221—222.

9. Людина в праві. Правове людинорозуміння як філософсько-правова проблема : Тези доповіді на «круглому столі» «Актуальні проблеми філософії права» (м. Київ, 25. 03. 2003 р., Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України) // Проблеми філософії права. — 2003. — Том І. — С. 126—128.

10. Людинорозуміння в праві (деякі термінологічні аспекти) // Законодавство України: сучасний стан та перспективи розвитку. Збірник матеріалів міжвузівської наукової студентської конференції (м. Косів 25-30. 01. 2002 р.). Випуск III. — К. : Київський університет права, 2002. — С. 18—22.

11. До питання про філософію та теорію прав людини. Правове людинорозуміння (деякі концептуальні та термінологічні аспекти) : Тези доповіді // Проблеми державотворення та захисту прав людини в Україні: Матеріали IX регіональної науково-практичної конференції. 13-14. 02. 2002 р. — Львів : Юридичний факультет Львівського національного університету ім. І. Франка, 2003. — С. 5—8.

12. Деякі дискусійні питання філософії права : про правову антропологію у контексті дискусії про предмет філософії права : Тези доповіді // Матеріали І Всеукраїнської наукової конференції студентів і аспірантів «Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права, держави і політології» [м. Львів, 11-12. 12. 2002 р.]. — Одеса : Юридична література, 2003. — С. 18—24.