Критиці російської еміграції 20-30-х рр. XX ст. притаманний акцент на соціально-публіцистичних і естетичних проблемах, головним чином пов'язаних із перспективами розвитку російської літератури в еміграції. В рецензіях, літературно-критичних статтях та інших жанрах критики аналіз тих чи тих проблем творчості різних письменників, як правило, залежить від двох аксіологічних орієнтирів – ідеологічного й естетичного. У літературних дискусіях еміграції (в основному щодо динаміки розвитку літературного процесу) сходилися представники різних ідейно-естетичних напрямків (Г.Адамович і В.Ходасевич, М.Мінський і Ф.Степун та ін.), яких поєднувала прихильність до національних традицій. Критична інтерпретація різних проблем (цінностей і традицій російської культури, залежності художньої творчості від соціально-політичної ситуації, самої можливості існування й розвитку російської літератури в інокультурному середовищі) зумовлювала розмаїття жанрів – рецензій, статей, літературних портретів тощо. Для більшості критичних праць, пов'язаних, в основному, із проблемою розвитку російської літератури в еміграції, характерним є звертання до опозицій (минуле – дійсність, нове – старе життя, далеке – близьке). Авторське судження часто продиктоване політичними переконаннями критика. Для полемічних статей емігрантів, що висвітлюють питання художньої цінності емігрантської літератури, характерним є домінування ідеологічного оцінного комплексу (більшовизм, класовість, цензура), синтез політичних і естетичних категорій. Специфіка емігрантської критико-інтерпретаційної парадигми визначається звертанням до російської класичної літератури. Взірцями при цьому є творчість Пушкіна, Л.Толстого, Достоєвського, Чехова. Прагнення критиків спиратися на цінності національної культури у світлі виробленої еміграцією аксіологічної системи розуміється як протиставлення цінностей минулого цінностям сьогодення. Для емігрантської критики характерною є взаємодія з європейським літературним контекстом, що зумовлена природним для вигнанців прагненням осмислити самих себе в новій історичній реальності. Система аксіологічних орієнтирів, що зафіксована в роботах критиків російської еміграції, значно відрізняється від тієї, що існувала в Росії до революції, коли категоріальний аксіологічний апарат включав загальнолюдські, християнські, а також альтернативні їм революційні цінності. У нових умовах ця бінарна опозиція була зруйнована дискредитацією багатьох цінностей як таких і появою в самій дійсності нових аксіологічних координат, що знайшли своє відображення в літературно-критичному доробку російської еміграції 20-30-х рр. XX століття. |
