Безрученко Олексій Анатолійович. Лікування хворих на серорезистентний сифіліс підвищеними дозами препаратів групи пеніциліну, доксицикліну в сполученні з квантовою гемотерапією та гепатопротекторними засобами: дисертація канд. мед. наук.: 14.01.20 / АМН України; Інститут дерматології та венерології. - Х., 2003.
Анотація до роботи:
Безрученко О.А. Лікування хворих на серорезистентний сифіліс підвищеними дозами препаратів групи пеніциліну, доксіцикліну в сполученні з квантовою гемотерапією та гепатопротекторними засобами.– Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.20. – шкірні та венеричні хвороби.– Інститут дерматології і венерології АМН України, Харків, 2003.
Дисертація присвячена розробці нових методів комплексного лікування хворих на серорезистентний сифіліс з використанням аутотрансфузій ультрафіолет-опроміненої крові та гепатопротекторних засобів на підставі вивчення епідеміологічних, серологічних, патогенетичних особливостей серорезистентного сифілісу на сучасному етапі. Показано, що серорезистентність частіше розвивається після перенесеного вторинного рецидивного і раннього прихованого сифілісу, невідповідності методу лікування попередній форми сифілісу, строку зараження пацієнтів. Вперше за допомогою ПЛР показана наявність комплексу нуклеїнових кислот (ДНК) блідих трепонем в зразках маловаскуляризованих тканин, отриманих від осіб, що хворіли на сифіліс, що свідчить про здатність збудника сифілісу проникати в забар’єрні тканини, де він важко доступен дії антибіотиків і імунокомпетентних клітин. Враховуючи отримані дані, розроблені нові методи лікування хворих на серорезистентний сифіліс. Ефективність нових методів лікування підтверджена даними клініко-серологічного спостереження. Методики, що використані для лікування хворих на серорезистентний сифіліс, були ефективні у 85,3 ± 5,5 % пацієнтів, стійка негативация КСР відбулась у 73,4 ± 6,8% пацієнтів, тенденція до негативації відзначена у 11,9 ± 4,9% пацієнтів.
У дисертації подано теоретичне обґрунтування і нове вирішення наукової проблеми, що полягає в розробці нових методів лікування хворих на серорезистентний сифіліс, а також з’ясуванні деяких аспектів патогенезу серологічної стійкості на підставі вивчення епідеміологічних особливостей, визначення нуклеїнових кислот блідої трепонеми в зразках маловаскуляризованих тканин. При розробці й апробації запропонованих методів лікування серорезистентного сифілісу встановлено, що:
Значна частина пацієнтів із серорезистентним сифілісом (51 ± 5,9 %) не має постійного місця роботи або навчання, рано почала статеве життя (на перший сексуальний досвід до 16 років указали 68,1 ± 5,5 %); має випадкові статеві зв’язки (45,8 ± 5,9 %). Джерело зараження в пацієнтів із серорезистентним сифілісом установлюється рідше, ніж у пацієнтів із заразними формами сифілісу, в яких серологічні реакції стали негативними (83,3 ± 4,4 % і 100 %) (t = 4,3; р = 0,00004).
Серорезистентність найчастіше розвивається після перенесеного раннього латентного сифілісу (55,6 ± 5,85 %); у пацієнтів, які лікувалися раніше дюрантними препаратами пеніциліну з приводу раннього латентного сифілісу (77,5 ± 7,5 % у сукупності), що пов’язано з труднощами достовірного встановлення терміну зараження і з адекватним вибором методу лікування. Також значна кількість хворих із серорезистентністю мала раніше діагноз вторинного рецидивного сифілісу (20,8 ± 4,78 %). При аналізі серологічних особливостей серорезистентного сифілісу виявлено перевагу низьких титрів антитіл (< 1:10), що виявляються в реакції Вассермана (76,3 ± 5,0 %).
Показано, що при стані серологічної резистентності, бліді трепонеми проникають у маловаскуляризовані тканини, малодоступні для імунокомпетентних клітин і антибіотиків. ДНК блідої трепонеми виявлено в лімфовузлах, сухожиллях, кістках в осіб з позитивними серологічними реакціями крові. Присутність блідої трепонеми в тканинах підтримує гуморальну імунну відповідь, що і виявляється позитивними серологічними реакціями крові на сифіліс.
Розроблено дві методики лікування хворих на серорезистентний сифіліс. Методика 1 містить у собі одночасне лікування ампіциліном і доксицикліном. Ампіцилін застосовувався в дозі 8 г на добу, а доксициклін – 0,2 г на добу (при масі тіла пацієнта до 60 кг), або ампіцилін – 12 г на добу і доксициклін – 0,3 г на добу в пацієнтів з масою тіла більшою за 60 кг. Добова доза ампіциліну розподілялася на 4 – 6 внутрішньом’язових уведень, доксицикліну – на 2–3 прийоми після їди. Методика 2 передбачає одночасне лікування пеніциліном G і доксицикліном. Пеніцилін G застосовувався в дозі 4 млн. ОД на добу, доксициклін – 0,2 г на добу (при масі тіла хворого до 60 кг), або пеніцилін G – 6 млн. ОД на добу і доксициклін – 0,3 г на добу (при масі тіла хворого більшій за 60 кг). Добова доза пеніциліну G уводилася внутрішньовенно 2–3 рази на добу, добова доза доксицикліну поділялася на 2–3 прийоми після їди. Тривалість лікування за обома методиками становила 21 добу.
Методики, що застосовувалися для лікування серорезистентного сифілісу, були ефективними в 85,3 ± 5,5 % пацієнтів, стійка негативація КСР відбулася в 73,4 ± 6,8 % пацієнтів, тенденція до негативації відзначена в 11,9 ± 4,9 % пацієнтів. Стійка негативація КСР відбулася в 80,6 ± 7,1 % пацієнтів, які одержували лікування за методикою 1 і в 54,5 ± 15 % осіб, лікованих за методикою 2. Отримані результати лікування пацієнтів із серорезистентним сифілісом за методиками 1 і 2 не мають статистичних відмінностей, що говорить про рівноцінність методів лікування (t = 1,6; Р = 0,1) і дозволяє рекомендувати їх для широкого впровадження в клінічну практику.
Переносність лікування за розробленими методиками була доброю – у жодного з пацієнтів не відзначалося реакцій токсичного й алергічного характеру. При аналізі даних біохімічних досліджень встановлено, що після закінчення курсу лікування не відбулося суттєвого підвищення середньогрупового рівня трансаміназ, загального і кон’югованого білірубіну та загального білка. Незначне відхилення показників функціонального стану печінки, яке спостерігалось у хворих, не виходило за межи норми.
Публікації автора:
Мавров Г.І., Кондакова Г.К., Безрученко О.А. Ессенціальні фосфоліпіди як гепатопротекторний засіб при тривалому лікуванні хворих на хламідіоз антибіотиками у високих дозах // Дерматологія та венерологія. – 2001.– № 4(14). – С.46–48.
Безрученко О.А. Епідеміологічна характеристика хворих на серорезистентний сифіліс // Дерматологія та венерологія. – 2002. – № 3(17). – С. 71–72.
Мавров Г.И., Бондаренко Г.М., Унучко С.В., Безрученко А.А. Псевдоанафилактическая реакция на прокаин бензилпенициллин (синдром Hoignй) // Дерматологія та венерологія. – 2002. – № 1(15). – С. 19–21.
Безрученко А.А. Аутотрансфузия ультрафиолет-облучённой крови в лечении больных серорезистентным сифилисом // Імунологія та алергологія. – 2001. – № 4. – С. 16.
Мавров Г.И., Безрученко А.А. Новый метод лечения серорезистентного сифилиса // Материалы международной научно-практической конференции «Лекарства – человеку». – Харьков, 2001. – С. 57–58.
Мавров Г.И., Безрученко А.А. Методика лечения серорезистентного сифилиса ампициллином и доксициклином в сочетании с квантовой гемотерапией // Тези доповідей науково-практичної конференції “Актуальні питання в дерматовенерології та косметології”. – Донецьк, 2002. – С. 63–64.
Мавров Г.И., Безрученко А.А. Серорезистентный сифилис: диагностика, лечение, профилактика // Тези доповідей науково-практичної конференції “Актуальні питання в дерматовенерології та гінекології”. – Івано-Франківськ, 2002. – С. 4–5.
Мавров Г.І., Кондакова Г.К., Безрученко О.А. Ессенціале форте Н, як гепатопротекторний засіб при тривалому лікуванні антибіотиками // Інформаційний лист про нововведення в систему охорони здоров’я. – Харьков, 2000. – 1 с.
