У дисертації розв’язано важливе наукове завдання – обґрунтувано соціальні чинники формування лікувальних потреб населення та особливості реалізації медично-обслуговуючих практик у лікувальному процесі сучасної вітчизняної системи охорони здоров’я. Відповідно до поставленої мети та дослідницьких завдань в дисертації здійснено теоретичний аналіз західних концепцій лікувального процесу; обґрунтовано теоретико-методологічні засади дослідження процесу надання медичних послуг у сучасному світі, зокрема в Україні; окреслено об’єкт і предмет дослідження, визначено авторський аспект аналізу, усе це дає підстави сформулювати такі висновки. Доведено, що медицина є складно структурованою соціальною сферою, що має позитивний історичний досвід формування, розвитку й обмеження, зумовлені конкретно-історичними обставинами та соціальними чинниками. Однак розвиток соціології медицини як спеціальної соціологічної теорії, яка, зокрема, досліджує особливості формування лікувальних потреб та лікувальний процес, гальмується традиційною замкненістю сфери лікування хворих, специфічним характером взаємодії лікаря й пацієнта тощо. Проте дослідження свідчить, що в західній соціології обґрунтовано чимало концепцій (соціально-класовий підхід, “феміністична” інтерпретація медичних проблем, концепція медицини як інструменту тотального відчуження та квазірелігійної інституції, інтеракціоналістський та постмодерністський підходи), в яких здійснюється багатопрофільний аналіз соціальних проблем медицини й які можна розподілити на радикально-критичні, інтеракціоналістські і постмодерністські. Акцентовано, що надання медичних послуг в Україні здійснюється як за ініціативою пацієнтів, так і відповідно до виконання положень соціальної програми охорони здоров’я нації. Медичні послуги можна класифікувати так: платні, безкоштовні, страхові. Оскільки надання медичних послуг і медичної допомоги щодо кожного окремого випадку передбачає організацію лікувального процесу, дано визначення цього терміна. Лікувальний процес – складний циклічний процес, який включає в себе збирання й обробку медико-біологічних даних, постановку діагнозу, вибір стратегії і тактики лікування, проведення лікувальної процедури. Як соціологічне поняття він експлікується такими термінами, як “медицина”, “медичні послуги”, “лікувальні потреби”, “медичне забезпечення”. Виявлено основні соціальні групи, медичне обслуговування яких найбільш незадовільне, перспективи поліпшення ситуації для яких особливо невиразні. Зважаючи на це, запропоновано соціальні ознаки, за якими відбувається стратифікація хворих у сучасному українському суспільстві: соціально-класова нерівність (за рівнем доходів, відношенням до сфери зайнятості, місцем у структурі влади), етнорасові відмінності, гендерні позиції, відповідно до чого виявлено соціальні групи, які диференціюються за якістю надання їм медичних послуг: “нові бідні”, “новий пролетаріат”, владні структури, мігранти, “класи-етноси”, гендерні групи тощо. З’ясовано, що світовий досвід реформування медицини дає змогу констатувати, що диференціація медичних послуг залежить не тільки від специфіки захворювань пацієнтів, але й від політики держави в питаннях охорони здоров’я нації, типу економічних відносин в країні (планова або ринкова), рівня культури, соціальної структури суспільства. У дисертації доведено, що ринкові умови зумовили проведення реструктуризації медичних установ і необхідність диференціації медичних послуг із урахуванням соціального становища пацієнтів. На основі аналізу наукових джерел і статистичних даних виявлено, що оцінка якості надання медичних послуг пацієнтам формується з врахуванням об’єктивних ознак їх соціального статусу (матеріальне становище, культурно-поведінкова відмінність, особливий акцент, звичаї, вірування, структура та форма тіла, елементи й якість одягу, манери поведінки) і психологічних чинників сприйняття пацієнтів. Досліджено особливості реформування системи охорони здоров’я в Україні і з’ясовано, як саме досвід сучасних промислово розвинутих країн у цій галузі може бути продуктивним для її трансформації. Встановлено, що домінуючою тенденцією західної реформації медицини є завершення становлення ринку медичних послуг, який проявляється у двох суттєво відмінних формах: платна елітна і “народна” (масова) страхова медицина; а також активний розвиток “менеджереалізму” у сфері надання медичних послуг; приватизація лікарської практики; комерціалізація лікувального сервісу та обґрунтовано їх вплив на розвиток лікувального процесу в Україні. Доведено, що в умовах комерціалізації медичних закладів суттєво змінюються рольові функції “лікар-пацієнт”, набуваючи суто формально-функціонально характеру, що має подвійний негативний ефект: неплатоспроможна (вона ж в основному і найбільш страдницька) частина населення стає небажаною клієнтурою; пріоритет у лікуванні надається заможним або привілейованим верствам населення (певним соціальним групам). Найбільш страдницькою стороною даного процесу в промислово розвинутих країнах є залишкові моменти колишніх пригнічених класів, їх найбільш знедолені прошарки. Поруч із цим, у цих суспільствах утворився клас “нових бідних”. Його специфічною особливістю є поєднання негараздів традиційного люмпен-пролетаріату й емігрантських діаспор, у результаті чого з’явився особливий “клас-етнос”, найбільш обділений адекватними медичними послугами. На цьому тлі структура “бідних” у сучасному українському суспільстві має більш традиційну і спрощену форму; вона включає в себе більшу частину національного однорідного населення, проте сама ця обставина є досить відчутною перешкодою для переходу до платної страхової медицини. Доведено, що основною рисою функціонування вітчизняної медицини є “розвиток недорозвитку”. Це означає, що вона одночасно потерпає від надмірної формалізації та бюрократизації, характерної для державно-адміністративної медицини, а також від тіньового ринку медичних послуг, на ґрунті якого процвітають корупція, безвідповідальність і неправовий характер відносин між хворими і медичним персоналом. Виявлено основну суперечність практики модернізації надання послуг лікувального процесу в сучасному українському суспільстві, що виявляється в протиріччі між існуючою системою медичних послуг, що уособлює недоліки успадкованої тоталітарної бюрократії, слабко розвинутих ринкових відносин, перманентний інвестиційний дефіцит та залишкове бюджетне фінансування з наявною потребою суспільства в запровадженні страхової медицини, формуванні нових професійних лікувальних практик, забезпечених високо технологічними засобами лікування й сучасним діагностичним обладнанням. |
