Відповідно до поставленої мети та дослідницьких завдань у результаті дослідження здійснено концептуалізацію явища легітимації соціальної нерівності в контексті підтримання соціального порядку у суспільстві, описано загальний легітимізаційний механізм, виявлено механізми впровадження легітимізації, виявлено та проілюстровано прикладами емпіричні індикатори легітимації соціальної нерівності. Зазначено, що соціальна нерівність не виникає поки не є усвідомленою та проінтерпретованою як така, а тому ключовим у теоретизуванні виступило внутрішнє відношення соціальних суб’єктів до оточуючої їх об’єктивної реальності, а суб’єктивна індивідуальна свідомість визначена соціо-перетворюючим фактором ствердження та існування соціального порядку на макрорівні функціонування та розвитку суспільства як соціальної системи. Позаяк окремі частини соціальної системи беруть різну участь у задоволенні потреб системи як цілого – соціальні суб’єкти діють за різними поведінковими стратегіями, – здобувачем наголошено на важливості впровадження легітимізації (соціальної нерівності зокрема), яка дозволяє вирішити завдання врахування особливостей функціонування соціальної системи через взаємодію її елементів, бо розглядається як така, що дозволяє виробити загальну поведінкову стратегію для різних частин (елементів) соціальної системи. Зазначений підхід побудований на авторському уявленні соціального суб’єкта, свідома творчість якого природним чином переростає у конкретно-практичну соціальну діяльність, що має справляти вплив на перетворення та розвиток соціальної системи, у межах якої даний соціальний суб’єкт діє. За означеного підходу соціальний суб’єкт – актор, діяльність якого виступає рушійною силою розвитку суспільства і є великою мірою зумовленою його свідомою діяльністю. Значення спродукованої соціальної дії в дисертації представлене як результат процесу легітимізації, що має прямий вплив на функціонування соціальної системи, оскільки позитивне визнання об’єкту, на який було спрямовано легітимізаційний процес, є запорукою встановлення та подальшого збереження соціального порядку, в той час як негативна оцінка породжує його заперечення, що веде до пошуку альтернатив суспільного впорядкування та розвитку. Обгрунтовано, що легітимізація соціальної нерівності виникає, маючи засади існування, що їх закладено дієвим агентом, зацікавленим у результаті легітимізаційного процесу. Процес запровадження ідеологічно-навантаженої легітимізації лежить у комунікативній площині. Мета групи-ініціатора легітимізаційного процесу трансформується в комунікативне повідомлення, що має бути трансльовано цільовій аудиторії – соціальним групам, які будуть безпосередньо здійснювати легітимізацію. За підсумками роботи можна стверджувати, що специфіка легітимізаційної ситуації в Україні полягає в тому, що являє собою технологію комбінування легітимізаційних механізмів (адаптацію світових легітимізаційних практик у поєднанні з вітчизняним легітимізаційним досвідом). Застосування комбінування різноманітних легітимізаційних механізмів є умовою релегітимізації існуючої соціальної структури українського суспільства, особливо у випадку комбінування застосування символічних систем. У дисертації представлено результат моделювання емпіричної взаємодії стратегій різних соціальних груп у межах одного соціального простору через застосування концептів легітимізаційної теорії. Зокрема, легітимізація соціальної нерівності слугує організатором трансферу емпіричних індикаторів стратифікаційних схем у когнітивну сферу: засвоюючи й переосмислюючи існуючі соціальні зразки, соціальні суб’єкти надають їм значущості та здійснюють відповідну рефлексію, базуючись на власних уявленнях про ідеальний соціальний порядок та існуючі суспільні практики. Отримана концептуальна модель дозволяє виокремлювати причини та наслідки соціальних потрясінь та перетворень, що виникають через спонтанну (нерегульовану) реакцію-наслідок легітимації соціальної нерівності в еклектичному баченні стратифікаційної макроструктури різними соціальними суб’єктами - учасниками соціальної взаємодії. Описану концептуальну модель легітимізаційного процесу представлено як синтезуючу ланку між мікро- та макросоціологічними підходами щодо теоретизування з приводу соціальної взаємодії індивід - суспільство. | 