У дисертаційній роботі шляхом всебічного порівняльного дослідження кислотно-основних рівноваг у мікроемульсіях різного якісного і кількісного складу, міцелярних розчинах ПАР й у водно-органічних сумішах виявлені раніше невідомі основні закономірності впливу прямих МЕ на протолітичні та сольватаційні процеси. Висновки про диференціюючу дію МЕ, про природу мікрооточення солюбілізованих реагентів у мікрореакторах даного типу і про вплив сольового складу водної фази зроблені на підставі аналізу поведінки 30 індикаторів і барвників різних класів, носять універсальний характер і можуть бути використані для прогнозування положення рівноваг у прямих МЕ. 1. Для 25 мікроемульсій на основі різних поверхнево-активних речовин – катіонних (хлорид N-цетилпіридинію, бромід N-цетилпіридинію, бромід цетилтриметиламонію), аніонної (н-додецилсульфат натрію) і оксиетильованих неіонних – при об’ємній частці органічної фази від 0.25 до 12% та іонних силах від 0.025 до 1.0 моль/л задовільно виконується псевдофазна модель і підтверджується можливість застосування концепції «уявної» константи дисоціації хромофорних реагентів, . 2. Характер спектрів поглинання і флуоресценції, а також значення індикаторних барвників різних класів дозволяють зробити однозначні висновки про повноту зв’язування спряжених форм індикаторів частинками дисперсної фази. Аналіз значень в умовах повного зв’язування дисперсною фазою, , для індикаторних барвників різних класів (сульфофталеїни, сольватохромні бетаїни Райхардта, гідроксиксантени, азосполуки й інші) підтверджує уявлення про краплі МЕ як про «розпухлі» міцели. Ці значення , а також сольові ефекти й основні спектральні характеристики показали подібність впливу мікрокрапель, з одного боку, і міцел відповідних ПАР – з іншого боку, на положення іонних рівноваг хромофорних реагентів. 3. Десять сольватохромних бетаїнів застосовано для тестування ліофільних ультрамікрогетерогенних систем як комбіновані сольватохромно-протолітичні індикатори із гідрофобністю, що плавно змінюється. Значення максимумів смуг поглинання сольватохромних бетаїнів у МЕ і міцелярних розчинах відповідних ПАР на 200-300 нм нижче, ніж у вуглеводнях. Аналіз спектрів навіть рекордно гідрофобних сполук показав, що незважаючи на безліч місць можливої локалізації у мікрокраплях значення нормалізованого параметру Райхардта, , не становлять нижче 0.4. Значення параметра стандартного бетаїну складають в аніонних МЕ 0.810, у катіонних МЕ 0.708 і в неіонних – 0.645-0.702. Дослідження всієї серії сольватохромних бетаїнів доводить, що поверхня міцел ДСН і відповідних МЕ гідратована набагато сильніше, ніж поверхня відповідних псевдофаз на основі КПАР і НПАР. До цього ж висновку приводять дослідження спектрів збудження і флуоресценції одного з гідрофобізованих похідних флуоресцеїну. 4. Розроблений у дисертації алгоритм порівняльного аналізу спектрів і значень бетаїнів у міцелярних розчинах і МЕ, у метиловому спирті, двокомпонентних і трикомпонентних змішаних розчинниках дозволив провести раціональний відбір оптимальних реагентів для дослідження ліофільних ультрамікрогетерогенних дисперсій і міжфазних меж. 5. Загальною властивістю крапель мікроемульсій, як і мицелл ПАР, є значна диференціююча дія по відношенню до протолітичних властивостей органічних реагентів. Вона викликана як розбіжностями в характері локалізації реагентів, так і специфікою їх сольватації в МЕ, що обумовлена різними типами зарядів, а також зсувом стану таутомерної рівноваги. 6. З трьох компонентів МЭ (ПАР, спирт, вуглеводень) на протолітичні рівноваги індикаторів найбільш істотно впливає тип ПАР. Сильною диференціюючою дією МЕ пояснюється виявлена нами обмежена застосовність класичної електростатичної моделі кислотної дисоціації. 7. У двокомпонентних і трикомпонентних водно-органічних змішаних розчинниках, що створюють умови для вибіркової сольватації, не досягається такої сильної диференціюючої дії, яка систематично спостерігається в МЕ. З іншого боку, існує ще одна причина диференціюючої дії в організованих розчинах – вибіркове зв’язування псевдофазою МЕ і міцел, яку можна розглядати як граничну модель вибіркової сольватації. Ряд прикладів, які було отримано з індикаторами різних класів, показує, що зв’язування однієї зі спряжених форм може бути ефективним регулятором співвідношення як констант дисоціації різних речовин, так і ступінчатих констант дисоціації однієї речовини. |