1. Загальні засади національної політики у 1950-х – І половині 1980-х рр., зокрема курс на “зближення та злиття націй” і формування “єдиної спільноти – радянського народу” визначали політико-правове “забуття” національних меншин та майже цілковите ігнорування їх національних потреб у політичній та культурній практиках. Це негативним чином впливало на етносвідомість греків УРСР, обумовлювало посилення асимілятивної тенденції в їх середовищі. 2. Лібералізація суспільного життя періоду “відлиги” активізувала серед грецької інтелігенції Приазов’я досвід культурної діяльності 1920-х – 1930-х рр. В умовах певного збереження, насамперед сільським населенням, етнічних рис в матеріальній і духовній культурі і за підтримки окремих представників українських наукових і творчих кіл це призвело до відновлення в ІІ пол. 1950-х – 1960-х рр. ряду елементів національно-культурного життя (літературної творчості, збирання і популяризації фольклорної спадщини, інших пам’яток народної культури). Їх існування протягом тривалого часу, аж до кінця 1980-х рр. відзначалося фрагментарністю, підпорядкованістю критеріям і нормам “інтернаціональної соціалістичної культури” (особливо характерно для літератури) і підтримувалося зусиллями невеликої групи національно свідомої громадськості, представників румейського субетносу. Водночас дисперсність розселення і нечисельність грецької людності інших регіонів України, відсутність в урумів належної підтримки для виявлення самобутності (подібно до діяльності А.Білецького та Т.Чернишової для румеїв) і вагомих культурних здобутків часів коренізації перешкоджали відтворенню національної культури цими грецькими громадами. 3. Зростання уваги до потреб етнічних меншин за доби перебудови супроводжувалося формуванням політико-правових основ їх суспільного буття і спричинило розширення офіційних меж функціонування культури греків Приазов‘я та спектру засобів збереження народних традицій. Наслідком демократичних процесів стало піднесення суспільної активності грецької спільноти, консолідація на етнічній основі, що виявилося в заснуванні національно-культурних товариств. Розбудова організаційних структур грецької меншини відбувалася і на Донеччині, і в регіонах з дисперсним мешканням грецького населення, де вона стала першим кроком у становленні не тільки організованого громадського життя, а й національно-культурного самовиявлення. 4. Внутрішньоетнічне структурування грецької спільноти України мало переважно культурно-просвітницькі пріоритети і не відзначалося, на відміну від аналогічного процесу в загальносоюзному масштабі, висуванням вимоги територіальної автономії, що було свідченням як адекватного розуміння етнічними лідерами греків України національної ситуації в республіці та в окремих її регіонах, так і результатом усвідомлення конфліктогенного потенціалу цієї ідеї. 5. Процеси, що відбуваються в культурно-суспільному житті греків України за часів української державності, в комплексі характеризуються як етнокультурне відродження цієї спільноти. В його основі лежить взаємозумовленість демократичної державної політики щодо національних меншин, активності грецької меншини у справі розвитку власної самобутності і фінансової та організаційної допомоги етнічно спорідненої країни – Греції. 6. Основним змістом етнокультурного відродження грецької спільноти є багатоаспектність національно-культурної самореалізації її представників, а саме: фольклорне мистецтво, професійна художня творчість, науково-просвітня робота, освіта тощо, а також створення і функціонування культурно-освітньої інфраструктури для задоволення потреб етнічного розвитку. Найрозвиненішою ця інфраструктура є на Донеччині (особливо, у Приазов’ї із центром у Маріуполі), де сконцентровано значну кількість її елементів (національно-культурні товариства, навчальні заклади, самодіяльні художні колективи тощо), діє найвпливовіше громадське об’єднання грецької меншини – Федерація грецьких товариств України і відбуваються плідні культурно-освітні й громадські зв’язки з Грецією. Фінансування з Греції надає можливість для реалізації культурно-просвітницьких ініціатив Одеської філії Грецького фонду культури, що забезпечує інтенсивність популяризації грецької культури на Одещині і є фактором живлення культурного життя греків регіону. 7. Проявом суспільної уваги до проблем національного розвитку греків України стала інтенсифікація та інституалізація елліністичних досліджень, зокрема історичного їх напрямку. Діяльність істориків-елліністів сприяє створенню цілісної картини історичного буття греків на теренах України та активізує відновлення їх історичної пам’яті. 8. Прогресивна динаміка культурних процесів у середовищі грецької спільноти за умов подальшого існування сприятливого суспільно-політичного клімату є процесом незворотним і обумовлює збереження етнічної ідентичності. В той же час підвищення результативності національно-культурного розвитку, на наш погляд, залежить від вирішення наступних актуальних завдань: віднаходження нових і підтримка вже існуючих джерел матеріально-фінансового забезпечення повноцінного функціонування національної культури; більш активне і системне залучення до національного шкільництва вивчення історії і культури греків України на основі єдиної, затвердженої Міністерством освіти і науки програми. Це сприятиме розширенню функцій національної освіти, вихованню в молоді почуття національної гідності, усвідомленню нею місця і ролі свого народу в історії рідної держави; вироблення і послідовна реалізація культурними силами грецької спільноти Приазов’я програми щодо збереження румейської та урумської мов, обрання такого шляху діяльності в цьому напрямку (складання словників, дослідження мов, використання їх у літературній творчості тощо), який би запобіг втраті цих етнокультурних особливостей, а з іншого боку – не сприяв би культурно-мовній ізоляції приазовських греків від історичної батьківщини. подолання конфронтаційних тенденцій у громадсько-культурному русі, які значною мірою обумовлюються зіткненням амбіцій його лідерів і спричиняють розмежування в грецькому середовищі. | 